Часом ми читаємо й чуємо неоднозначну тезу: батько/матір має бути другом власній дитині. Чому ця теза неоднозначна? Тому що ми, дорослі, нерідко сплутуємо довірчі, теплі стосунки батьків і недорослих дітей із почуттями, які в нас викликає спілкування з близьким другом. Але насправді перше не тотожне з другим, як здається з першого погляду.

По-перше, друзі — це люди, яких об’єднують спільні погляди на життя, інтереси, захоплення, смаки. Та всім відомо, як різниться світогляд батьків і дітей! Хіба у вас ті самі інтереси чи захоплення? Такі самі смаки?! Приміром, хіба 10-річний син може щиро розуміти татову пристрасть до джазу чи мамин інтерес до португальської мови? Та інтереси й не мають збігатися — у вас занадто різний життєвий досвід!

По-друге, дружба потрібна людям, щоби мати близьку людину, якій можна «поплакатися в жилетку» на власні проблеми, попросити про допомогу, звернутися по пораду, отримати моральну підтримку. Між двома дітьми чи між двома дорослими такі стосунки взаємні: вони обоє й дають, й отримують.

А от між дитиною (молодшим школярем і навіть підлітком) та дорослим такі стосунки можуть бути лише «в один бік»! Вислуховувати, розуміти, підтримувати, співчувати, допомагати дитині — це природна батьківська/материнська роль. Звалювати ж на маленькі плечі дорослі турботи й тривоги не лише егоїстично, а й шкідливо для психічного здоров’я дитини, — застерігають психологи. До певного віку дитині важливо почуватися захищеною, тобто вірити в те, що її батьки можуть усе вирішити, що поки батьки поряд, з нею все-все буде гаразд! Тому батькам слід оберігати це відчуття захищеності молодшого школяра. Власні емоційні негаразди, сумніви чи побоювання краще приберегти для вух вашого старого — дорослого! — друга.

Коли дитина виросте, ви зможете налагодити з нею стосунки, що на 90% будуть ідентичні дружбі між дорослими людьми. «Вилетівши з гнізда», ваш нащадок за кілька років стане самостійним й достатньо емоційно зрілим, аби не лише брати, а й давати у плані моральної підтримки. У щасливих родинах дорослі діти діляться своїми проблемами й перемогами з батьками і, своєю чергою, вислуховують, підтримують, пропонують власний погляд на ту чи ту проблему, допомагають ділом.

Та щонайменше 10% завжди залишатиметься взаєминами батьківства. Діти завжди дивитимуться на вас не так, як на власних друзів. І це чудово! Адже так за вами залишається право пригорнути цю чудову жінку чи чоловіка і сказати щось таке: «Мій зайчику, як я за тобою скучи(в/ла)!»

А що зараз? Поки дитина ще в молодшій школі, які взаємини з нею слугуватимуть найкраще і вам, і їй? Психологи стверджують: батькам варто поєднувати у своїх стосунках із дитиною найкращі складові дружби та батьківства. Що ж це означає?

Ваші діти — не ваші колеги, більшість яких ви забуваєте, змінивши місце роботи. Якщо хочете підтримувати з дітьми дружні взаємини решту вашого життя — маєте думати на перспективу. Бажаєте бути другом власним дітям, коли вони виростуть? Тоді щонайменше не робіть нічого, що може відштовхнути їх від вас! Діти заслуговують на порядне ставлення змалечку.

Програма-максимум: поводьтеся так, аби по-справжньому заслуговувати на любов і повагу з боку дітей. Показуйте їм добрий приклад у всьому, що робите. Щиро їх любіть, підтримуйте у важку хвилину. А ще обов’язково говоріть: «Я ніколи не перестану тебе/вас любити й завжди підтримаю». Дітям це потрібно чути!

Буває, що ми обираємо між «пожежею» на роботі й емоційними проблемами дитини — й обираємо роботу. Однак дитина має бути на першому місці. Приділіть їй час, навіть коли, здається, у вас його немає. Ви не повірите, але в більшості випадків робота може зачекати ще 5 хвилин. І цього вистачить, аби хоча б вислухати дитину й надати їй «першу психологічну допомогу». Саме це роблять справжні друзі — не полишають друга в біді!

До речі, таких моментів, коли треба кидати все й займатися виключно дитиною, може стати менше, якщо заздалегідь планувати час на спілкування з нею. Приміром, пів години після того, як посуд після вечері вимитий, а зуби почищені. У цей час відкладіть вбік ваш телефон, вимкніть телевізор і поговоріть із дитиною, пограйтеся з нею, почитайте на ніч, розпитайте, як їй велося сьогодні, розкажіть щось цікаве і смішне про власний день.

Уважно спостерігайте за своєю дитиною. Ваша дитина смілива чи боязка? Вона схильна домовлятися, поступатися чи наполягати на своєму? Що вона любить, а що ні? Як змінюються її смаки з кожним прожитим роком? Які в неї мрії чи плани? Старайтеся дізнаватися про неї все те, що ви б хотіли знати про свого найкращого друга.

Тому і слухати дитину слід так, як ви б вислуховували власного друга/подругу: уважно й активно. Дивіться на дитину, в її очі, коли розмовляєте з нею. Не перебивайте й не закінчуйте замість неї фразу. Натомість ставте уточнювальні запитання, аби точно зрозуміти, що дитина мала на увазі. Отримавши відповідь, повторіть її своїми словами — так дитина буде знати, що ви її уважно вислухали й, головне, ЗРОЗУМІЛИ.

Якщо батьки схильні до авторитарного стилю виховання і водночас намагаються «бути другом», ці два намагання суперечать одне одному. Дружба = демократія. Якщо дружність силувана, дитина відчуватиме нещирість із боку тата чи мами. До того ж товариський стиль спілкування і дружні стосунки — не те саме.

Нав’язувати жорсткі правила і водночас поводитися як однокласник Васько просто неприродно. Це як роздвоєння особистості; дитина завжди буде в напрузі: з ким вона має справу зараз — з жорстким «керівником» чи веселим «друзякою»? Тож будьте чесні — із собою і з дитиною.

Теплі, дружні взаємини з вами в жодному разі не мають замінювати дитині дружби з однолітками! Навіть якщо ваш син чи донька — затятий інтроверт, мати друга/подругу поза родиною йому/їй просто необхідно. Тому, навіть коли дитина «обпікатиметься» й розчаровуватиметься, заохочуйте її спілкування з ровесниками!

Сподіваємося, ця публікація хоч трохи допоможе вам віднайти баланс між дружбою та батьківством у стосунках із дитиною. Бажаємо вам міцних, дружніх взаємин із вашими дітьми на все життя!

Читайте також:Між безвольністю та зацикленістю: виховуємо в дитини здорову наполегливість

Кого беруть в астронавти? Як допомогти дитині, яка хоче стати космонавтом, максимально наблизитися до своєї мрії

Як не запрограмувати дитину на нещасливе життя

Що сини мають чути від татусів щодня, аби вирости справжніми чоловіками