Приказка, що словом можна поранити, здається нам банальною. Водночас ми рідко замислюємося над тим, як розуміють наші критичні зауваження діти — і який згубний вплив випадкові, злі слова чинять на їхнє майбутнє життя.

Словом — чи лихим, чи добрим — можна перепрограмувати мислення дитини. А саме, вкласти в підсвідомість переконання, яке далі роками «з-за куліс» впливатиме на рішення і вчинки майбутнього дорослого.

Що таке переконання? Це узагальнення, яке визначає ставлення людини до чогось. Наприклад, маючи переконання «Деякі собаки кусаються», людина буде завжди поводитися обережно при знайомстві з будь-якою собакою. Таких переконань, які утримують нас від прикрих пригод чи допомагають справлятися з проблемами, у кожного з нас чимало.

Та якщо переконання сформулювати так: «Усі собаки кусаються»? З таким переконанням людина ігноруватиме факт, що кусаються лише ДЕЯКІ собаки й лише в певних ситуаціях. Вона боятиметься всіх собак, ніколи не заведе власного, буде уникати знайомств із «собачниками», сваритиметься із сусідами, коли ті вигулюватимуть свого пухнастика, тощо. Це переконання обмежуватиме свободу її дій та «відрізатиме» певні можливості до розвитку, до кар’єри, до особистого щастя… Може, вона не зустріне свою ідеальну другу половинку лише через те, що в цієї «половинки» — собака?
Читайте також: Що сини мають чути від татусів щодня, аби вирости справжніми чоловіками

Ущиплива мамина фраза до десятилітньої доньки, яка полінувалася розчесатися: «Та з таким волоссям на тебе жоден хлопець не гляне!» — загрожує перетворитися на «безшлюбний вінець». Вирісши з переконанням «Моє волосся дуже негарне, тому я не заслуговую на увагу чоловіків», дівчина комплексуватиме й боятиметься спілкуватися з протилежною статтю.

Стомлений тато роздратовано реагує у відповідь на спробу сина зіграти йому на гітарі щойно вивчену мелодію: «Та коли ж ти припиниш це пілікання по моїх нервах?!» Одна-єдина така фраза може раз і назавжди переконати хлопчика, що його досягнення нічого не варті — адже батько їх не хоче чути й бачити, а отже не цінує й самого сина… Навіщо тоді чогось прагнути, старатися, долати труднощі?!

Так, не кожне роздратоване чи непродумане критичне зауваження призводить до психологічної травми. Це стається рідко, але буває в житті кожного з нас. Щоби лиха зернина негативного переконання проросла, вона має впасти на підготовлений ґрунт, та ще й у потрібний момент. Однак якщо це станеться, людині доведеться лікувати це емоційне каліцтво в дорослому віці - самотужки чи з допомогою фахівця, інакше воно позначатиметься на якості життя людини, як, приміром, кульгавість чи слабкий зір.

То що ж робити батькам, аби випадково не поранити найціннішу в їхньому житті людину? Як не скалічити шкідливим переконанням власне дитя?
Читайте також: 5 кроків для залагодження конфлікту між дітьми

«Якщо ти ще раз зробиш це, я тебе просто вб’ю», «Припини істерику, а то віддам тебе чужій тьоті», «Якщо будеш погано поводитися, прийде сірий вовк і з’їсть тебе» — яскравий приклад антипедагогічної брехні, яку батьки намагаються використати, аби вплинути на неслухняного дошкільника. Таке залякування — просто жорстоке, а ефекту, крім нічних кошмарів чи енурезу, не дає. Так, діти пробачають… Але пам’ятають таке поводження до скону. А самі дивуються: звідки, наприклад, шалений страх темряви чи бажання за всяку ціну уникати складних розмов?

Більш «дорослий», але не менш шкідливий варіант: «Якщо це повториться, заберу телефон і ніколи більше не віддам», «… до кінця канікул велосипеда не побачиш» тощо. Звісно, ви пізніше просто забули про це покарання (ми всі схильні обіцяти «ніколи й нізащо», а потім забувати). А якщо дитина виросте з переконанням, що за бажання від покарання можна відмазатися, або що погроза — це прийнятний спосіб досягти бажаного?..

Фрази на кшталт «Ти мені все життя зіпсував!», «Як мені тільки на думку спало дітей заводити!», «Ти хочеш, щоби я з дому зійшов?» або «Ти немовлям був такою хворобливою дитиною… Я ночей не спала, з ніг валилася, уся увага на тобі була… Тато не витримав і пішов від нас» надзвичайно токсичні. Вони недвозначно переконують дитину, що вона тягар і/або є винуватцем тяжкої ситуації, у якій перебуває родина.
Читайте також: 8 способів навчити дитину виявляти доброту

«Ти поганий, я тебе більше не люблю!» — безглузда, жорстока брехня. Коли дорослий говорить таке дитині, у цю саму мить ним керує виключно бажання зірвати злість, зробити боляче, вдарити.

Про що дорослі не замислюються, так це про те, що дитина щиро повірить у цю брехню! І навіть після взаємного примирення дитині все одно здаватиметься: тато/мама відтепер її вже не так сильно люблять або й перестали любити зовсім. Вона ж більше не заслуговує на те, щоби її любили… Якщо це переконання «перебереться» в доросле життя, то людина ризикує прожити самотою чи з людьми, які її кривдитимуть чи використовуватимуть, або легко піддаватиметься маніпуляціям тощо.

«Мені б твої проблеми!», «Припини рюмсати через дрібниці», «Забудь, воно того не варте», цинічне: «Поплач, поплач, менше попісяєш» — такі фрази демонструють дитині одне: її страждання неважливі для рідних людей. Отже, і вона неважлива.

Ми забуваємо, що дитина — це людина! Те, що вона плаче усього-на-всього через поламану іграшку, не означає, що насправді їй не болить. У 7-річки дуже малий життєвий досвід, їй нема з чим порівнювати втрату іграшки. Вона, на відміну від дорослих, ніколи ще не втрачала роботи, не потрапляла в автотрощу, не організовувала похорону рідної людини… Водночас емоційний біль, який вона відчуває, має таку саму силу, що й у дорослої людини! А навичка з ним справлятися ще коли виробиться… Засмучена дитина заслуговує на щире співчуття й ласку, а не на кпини й насмішку!
Читайте також: Дитина провокує вас на крик: 4 способи попередити скандал

Усі приклади, які ми розбирали вище, мають спільну визначальну рису: це все вияви крайньої грубості, нечемності, нетактовності. Ми б ніколи не дозволили собі так говорити з дорослою сторонньою людиною!

Ми завжди щиро стараємося бути чемними, виявляти тактовність у поводженні з чужими людьми. Чому ж у родинних взаєминах, зокрема в спілкуванні з дітьми, «розслабляємося» й поводимося імпульсивно і грубо?!

Дев’ять із десяти конфліктів у родині виникає не через різні погляди на те чи те питання, а через нечемність! Елементарне нехтування одним членом сім’ї загальноприйнятими в цивілізованому суспільстві нормами поведінки неабияк дратує решту домашніх. Водночас побутові манери останніх, м’яко кажучи, теж далекі від зразкових.

Коли в поводженні з молодшим школярем ви додержуєте загальноприйнятих норм поведінки, як із будь-яким стороннім дорослим, то автоматично демонструєте ПОВАГУ і обмежуєте свою поведінку чітко окресленими рамками. Ці рамки просто не дозволять вам висловитися на адресу дитини зневажливо, образливо чи безтактно!

Звісно, дбати про хороші манери й тактовність у побуті комусь може здатися складно. Однак чемність стосовно дитини окупається: і не лише хорошим її настроєм сьогодні й більш здоровою психікою через роки.

Діти завжди копіюють поведінку батьків — свідомо й несвідомо. Тож ваш школярик не лише зростатиме більш щасливим — він вчитиметься у вас мистецтву тактовності. А коли сам матиме родину й дітей, ще й безмірно поважатиме!

Читайте також: 3 секрети подолання дитячих істерик

Читайте також: 8 капелюхів батьківства: чи кожен ви приміряєте?