Ніхто не знає нас так добре, як члени родини. Тому коли дитині хочеться на вас огризнутися, вона підсвідомо тисне на одну з «болючих кнопок», які вмикають у вас сильну емоційну реакцію. Потім ми про свій «вибух» шкодуємо, обіцяємо собі, що наступного разу стримаємося, однак усе повторюється знову і знову…

Аби «не повторилося», нам насправді бракує дуже важливого: розуміння, чому ми так болісно реагуємо на, щиро кажучи, дрібниці. Ну, огризнулася дитина, коли ви зробили їй зауваження… Вона ще не вміє контролювати свої емоції й це ваша робота — її навчити. Але у вашій душі раптом здіймається буря і ви кричите на сина чи доньку

Ця буря негативних емоцій здіймається неспроста. Скоріше всього, поведінка дитини не відповідає одному з ваших уявлень про те, як, на ваш погляд, мав би працювати світ. Це уявлення, про яке ви не знаєте. Воно ховається в глибинах вашої підсвідомості, а звідти «смикає за ниточки», змушуючи вас діяти нерозважливо.

Розглянемо ці причини батьківського крику на дітей на такому прикладі. Ви вкотре наказали дитині йти чистити зуби та лягати спати. Дочка довго тягла час, врешті ви на неї крикнули, вона пішла у ванну, але крізь зуби сказала вам грубість. Ви на неї накричали, вона вам теж щось прикре сказала і т. д. Отож, які ваші підсвідомі уявлення «розбудила» непослухом і нечемністю дитина?

1. «Світ такий, яким я хочу його бачити». «Цього не мало відбутися!» «Вона повинна була мене послухатися!» «Діти на батьків не повинні обзиватися!» Ці думки виникають, коли порушується уявлення, що світ працює за певними правилами, погодженими з вами. Так, звучить абсурдно. Але це спосіб мислення вашої підсвідомості. Не шукайте логіки у своїй «темній половині», там самі емоції. Коли нам щось не подобається — значить, реальний факт спростовує наше хибне уявлення про світ. У відповідь ми обурюємося і гніваємося.

2. «Коли щось іде не так — отже, усе жахливо. Далі просто нікуди». Почуття, що ситуація вийшла з-під контролю, що геть усе безнадійно погано, називається «робити з мухи слона». Підсвідомість — це маленька дитина. Для малюка будь-яка проблема — то катастрофа. Тим часом «доросла» логічна свідомість, яку в цю мить відштовхнули від керма, просто не здатна докричатися до вас — у шквалі емоцій її голосу просто не чути.

3. «Я не зможу цього витерпіти!» Виражається у формулюваннях на кшталт: «Так жити не можна!», «Ти коли-небудь доведеш мене до інфаркту!» «Я просто цього не переживу» тощо. Підсвідомість говорить нам, що ви занадто слабкі, щоб упоратися з цією ситуацією, що жити в такій ситуації та бути щасливим просто неможливо.

4. «У будь-якій ситуації винний хто завгодно, тільки не я!» «Це все ти в усьому винн(ий/а)!» Тенденція в кожному конфлікті з дитиною звинувачувати тільки її поведінку базується на внутрішньому невдоволенні собою та схильності критикувати інших людей. Більш того, це невдоволення дуже хочеться зірвати на комусь. «Призначаючи винного», ви шукаєте зовнішню причину своїх негараздів, визнаєте, що не хочете брати на себе відповідальності й думати, як вирішувати ситуацію.

Читайте також: 4 причини, чому дитині життєво необхідні обійми батьків

Ви помітили, що всі чотири причини емоційних зривів, які відбуваються в конфліктах із дитиною, ніби випливають одне з одного? Так воно і є. Профілактика емоційних зривів полягає в тому, щоби навчитися протистояти цим нелогічним і хибним уявленням саме у викладеному нами порядку.

Насправді світові начхати, що ви про нього думаєте. І ніхто вам нічого не «повинен». Ви це розумієте на рівні логіки. Однак, коли стається те, що вам не подобається, чи інша людина поводиться «не за правилами», підсвідомість бунтує: заперечує сам факт такої події, хоче буквально повернути час назад, аби цієї події не було взагалі.

Бунт свідомості проти логіки й здіймає емоційну бурю. Однак варто згадати про це до того, як ви почали говорити чи діяти, — ви припините реагувати й почнете ДУМАТИ.

Як ми реагуємо на події? Спочатку стається подія. Підсвідомість порівнює, чи відповідає подія певному уявленню. Якщо ні — вмикається негативна емоція. Затим ми діємо, керуючись емоцією.

Ви помітили, що в цьому переліку дій немає найважливішої — ПОДУМАТИ?

Думати в конфліктній ситуації складно. Однак ви вже зараз цілком здатні припинити конфлікт, що розгорівся. Замість гиркнути на чергову емоційну репліку дитини, зупиніться. Вдих, видих.

Ви, певно, часто промовляєте слова: мусиш, повинен, потрібно, не можна, слід було зробити так. А тепер подумайте: чи справді дитині слід діяти так, як ви сказали, а не інакше? Чи може вона фізично діяти/реагувати по-іншому? Чому ви наполягаєте саме на цьому способі дій і тільки на ньому?

Ваша дитина зробила так, як зробила. Ситуацію не переграти. Це призвело до проблем? Якщо так, вам треба вдвох заспокоїтися, а потім обговорити, що можна зробити. Шкоди не завдано? Знову-таки, навіщо тоді нервуватися?

Щоразу в конфлікті згадуйте про своє хибне переконання й піддавайте його випробуванню цими запитаннями. Це не тільки «зіб’є градус» конфлікту й перетворить його на пошук розв’язання проблеми. Хибне переконання врешті-решт зміниться на правильне: «Світ такий, який є, і я адаптую свою поведінку до нього». Своєю чергою, завдяки новому переконанню ви припините бурхливо реагувати на дитячі шкоди та провокації.

Читайте також: Як відучити дитину лаятися: кілька секретів досвідчених батьків

Це уявлення ніби логічно випливає з попереднього. Власне, це емоційна оцінка ситуації як безвихідної. Навіщо підсвідомість таке робить? Вона вирішила вам допомогти, а саме — зробити справу легшою. Найлегше для людини — не робити нічого. Саме через це проблема розміром із муху в нашій уяві набуває слонячих габаритів — щоби не робити з нею нічого. Може, саме відпаде?..

Аби прийти до тями в емоційний момент і зрозуміти, що все не так уже й жахливо, застосуйте для об’єктивної оцінки ситуації… шкалу фізичних ушкоджень. Наприклад, таку:

• 100 % — смерть
• 90 % — параліч нижче пояса
• 80 % — втрата правої руки від плеча
• 70 % — втрата одної кисті
• 60 % — втрата двох пальців на руці
• 50 % — три поламані кінцівки
• 40 % — перелом правої руки
• 30 % — зламаний ніс
• 20 % — рана, на яку слід накладати шви
• 10 % — синці
• 0 % — відсутність ушкоджень

Отже, дитина вам нахамила у відповідь на вашу вимогу. Не вибухайте одразу, а зробіть паузу й запитайте в себе: «Який біль я готовий відчути, аби повернути час навспак, аби ситуація, коли моя дитина нахамила мені, ніколи не сталася?»

Будьте чесні із собою: навряд чи ви погодитися навіть на синець. Отож ви маєте право бути сердитим щонайбільше на 10 %.

Такі роздуми насправді заберуть у вас секунду-дві. «На скільки це тягне? Ні, я не хочу відчувати заради цього біль від синця… Чого ж я кіпішую?.. Так… Скажу дитині, що чемність — не лише для чужих людей, а передусім для рідних!»

Читайте також: 3 секрети подолання дитячих істерик

Це уявлення є наслідком і логічним продовженням двох попередніх. Тому якщо ви змогли хоч трохи послабити їхній вплив на вас, поборете і його.

Щоразу, коли хочеться заявити дитині, що її поведінка нестерпна, слід припинати язика і ставити собі запитання: «А чи справді ця ситуація нестерпна? Невже вона найгірша, яку я пережи(в/ла)?»

Якщо потрібно, згадайте справді найгіршу у своєму житті ситуацію й порівняйте з актуальною. Відчуваєте різницю?

Якщо ви досі дихаєте, то є живим свідченням, що уявлення про нестерпність ситуації на 100 % хибне. Ви здатні пережити будь-що, крім власної смерті.

Тому забороніть собі вживати фрази, які зазвичай вживаєте в подібних сварках. Натомість кажіть собі: «Ми це переживемо, переростемо й будемо згадувати як анекдот».

Замість кидатися «призначати винних», запитайте себе: «От чесно, хто тут дитина, а хто поводиться, як дитина?» Лише малі діти показують пальцем: «Це не я, це все він винний».

Так, ваша підсвідомість за вуха тягне вас у безвідповідальне дитинство. Покажіть їй, хто тут дорослий, — прийміть відповідальність і за себе, і за свою дитину. А найкращий спосіб — змінити сценарій поведінки з «Халепа сталася — хто винний?» на такий: «Халепа сталася — що робити, щоб усе виправити?»

Коли вам наступного разу захочеться звинуватити дочку чи сина в усьому поганому, що з вами сталося за останні «-надцять» років, зупиніться. Зробіть довгу паузу, а потім якнайчемніше (навіть якщо вам хочеться плакати та кричати) запитайте її: «Як гадаєш, що ми можемо зробити, щоби це виправити/ щоби таке не повторилося?»

Так, ми говорили про досить складні речі. Однак аби побороти проблему, що заважає, варто потрудитися.

За шкалою ушкоджень, чим би ви пожертвували заради миру і злагоди у вашій родині?

Читайте також: 5 способів зробити дитину чемнішою