Клінічний психолог Росс Грін із Гарвардської медичної школи, який більш як 20 років спеціалізується на допомозі дітям із поганим контролем емоцій, дійшов цікавого висновку. Істерики та конфліктні ситуації, що виливаються в некрасиві скандали, свідчать не про балуваність чи інші негативні якості характеру дитини. Емоційні вибухи є ознакою того, що дитина ще не встигла розвинути одну з трьох необхідних навичок: пристосовуватися до зміни ситуації, справлятися з негативними емоціями чи розв’язувати протиріччя/ проблеми.

Більш того, уважні батьки можуть помітити закономірності: дитина влаштовує істерики чи провокує конфлікт лише в певних ситуаціях. Доктор Грін заявляє: це відбувається тоді, коли дитина стикається з проблемою, яку не може розв’язати. І реагує, провокуючи сварку або влаштовуючи істерику. Виявите, у чому справа й розв’яжете проблему — істерика в цій ситуації більше не повториться, пише він у своїй книжці «Вибухова дитина».

Читайте також:
Неідеальні батьки: як вибачитися перед власною дитиною

Кожні тато з мамою стикаються з трьома проблемами: по-перше, у конфліктній ситуації вони не можуть зрозуміти дитину, а вона — їх. Відомий американський лайф-коуч, експерт із практичної психології Ерік Баркер навіть стверджує: під час конфлікту батьки та діти неначе розмовляють абсолютно різними мовами! «Ви до дитини англійською, а вона вам кричить щось німецькою», — пояснює він. Словом, комунікації не вийде, поки емоції не вичахнуть.

По-друге, усі без винятку батьки хоча б час від часу припускаються великої помилки: вони очікують від дитини такого самого рівня самоконтролю та здатності домовитися, як у них самих (буває, що й вищого). На ці граблі ми, дорослі, теж готові наступати без кінця: знаємо, що дитина - не дорослий, а весь час дивуємося, чому вона не слухається й порушує правила.

По-третє, коли дитина істерить чи провокує конфлікт, вона так виявляє невміння пристосуватися до ситуації — негнучкість. Батьки, своєю чергою, намагаються змусити дитину підкоритися своїй волі — теж виявляють негнучкість. Виходить змагання: у кого сила волі сильніша. Результат — ескалація конфлікту: найшла коса на камінь.

Коли тато чи мама кажуть про дитину: «Вона просто хоче, щоб уся наша увага була на ній» або «Він домагається, щоб усе було так, як він хоче», — вони мають рацію. Однак… при цьому вони не розуміють дечого іншого.

Росс наголошує: у бажанні дитини нема нічого поганого! Дитина просто використовує неправильні методи — тому що не знає, як правильно діяти в цій конкретній ситуації!

Батьки мають навчити дитину навичок правильно розв’язувати тип проблем, який спричиняє конфлікти та істерики. А для цього мама, тато й дитина мають дійти взаєморозуміння і співпрацювати.

Психолог радить: починати розбиратися в тому, що спричиняє ту чи ту істерику, слід «здаля» і в спокійній ситуації: коли, так би мовити, на морі штиль, а в небі ні хмаринки. Це завдання, чесно вам скажемо, не на один день. Налаштуйтеся на терпіння та обережність: ми ж не хочемо, щоби дитина «замкнулася» через ваш поспіх чи необережні слова.

Читайте також:
Що відповісти на запитання дитини: “Навіщо мені ходити в школу?”

Пригадайте всі конфлікти й істерики дитини та обставини, у яких вони ставалися. Що відбувалося перед тим? Що робила чи хотіла зробити дитина? Врешті, ви побачите закономірність. І тоді, вибравши момент, коли син чи донька налаштовані «поговорити за життя», ви ставите запитання: «Я поміти(в/ла), що тебе часто засмучує /сердить, коли (опис ситуації). Що йде не так?»

Скажімо, 10-річний Сашко регулярно «вибухав» у неділю в автомобілі після довгого скуповування в продуктовому магазині — у відповідь на дрібне зауваження у свій бік від тата (в іншій ситуації він на такі зауваження реагував цілком спокійно).

Якось після чаювання мама запитала сина: «Майже щотижня після супермаркету ти якийсь… розстроєний. Що тебе засмучує?»

Спочатку син відповів: «Не знаю». А мама продовжувала: «В неділю все так добре починалося. Ми встали, поснідали, ти «Шрека» дивився. Потім ми сіли в машину, були в супермаркеті довгенько, ти був веселий, а потім під кінець щось ніби сталося… Ти щось лихе побачив чи почув?.. Щось налякало чи хтось образив?.. Ти погано почувався?»

Врешті син згадав, що в супермаркеті йому захотілося їсти, але мама ще не встигла зібрати кошик, тож він промовчав і потім їсти перехотілося…» І таке, додав він, трапляється щоразу.

І тут мама зрозуміла: Сашко завжди голодний, як вовк, коли родина до машини йде! Він свій щоденний перекус пропускає! Після додаткових розпитувань Сашко підтвердив: коли голодний, то почувається, що «життя не склалося», «все погано», і йому «хочеться когось вкусити».

Формула запитання, на яке, сподіваємося, ваша дитина відповість ствердно, така: «Отож, проблема в тому, що…» Однак тут доведеться виявити максимум такту.

Уявіть, що ви маєте вказати своєму начальнику на його помилку. Ви ж не можете поводитися, як прокурор у суді, правда? Тому говоріть не про те, що не так робила дитина, а що ви при цьому відчували.

У нашому прикладі мама поставила обережне запитання: «Отож, коли ти голодний, то все здається поганим і хочеться плакати й сердитися? А знаєш, нам із татом було дуже страшно, прикро й образливо, що ти так сердився, що кричав на нас…»

Читайте також:

Братики-сестрички: наука примирення

Формула третього запитання: «Може, ми можемо (розв’язати/ попередити твою проблему) так, щоби нам не довелося знову (переживати цю ситуацію й ці емоції)? Як гадаєш, що можна зробити?» Хай дитина (з вашими підказками) подасть одну чи кілька ідей — і ви можете досягти певної домовленості.

Увага! По-перше, рішення обов’язково має влаштовувати й дитину, і вас. По-друге, дитина повинна бути здатною виконувати свій бік домовленості. ще раз повторимо: не чекайте від дитини «дорослої» поведінки. Враховуйте її вік і рівень зрілості.

Мама запитала Сашка: «А що можна зробити, щоби твій настрій не псувався ні в супермаркеті, ні в машині, і нам із татом не довелося засмучуватися? Може, щось придумаємо разом?» Сашко пообіцяв звертати увагу на свій настрій і вчасно попереджати батьків: «У мене щось настрій псується, мабуть, я вже зголоднів».

Відтоді мама влаштовувала родині перекус перед виїздом за покупками. А коли син говорив у супермаркеті, що зголоднів, батьки обіцяли після магазину підгодувати його у фастфуді або давали йому змогу вибрати булочку та йогурт. Знаючи, що його от-от чекає обід, Сашко щиро старався не капризувати, а допомагав котити возик, викладати на стрічку каси та завантажувати пакунки до машини. Так він почав учитися усвідомлювати свої негативні емоції та правильно з ними справлятися!

Звісно, це досить простий приклад. Причина емоційного вибуху може ховатися набагато глибше. Можливо, вам знадобиться кілька днів чи тижнів на пошуки «спускового гачка» конфлікту чи істерики. Однак ви його знайдете — і в діалозі з дитиною виробите прийнятне рішення.

У якихось випадках може знадобитися навіть допомога психолога. Однак і тут ви отримаєте перевагу від цієї техніки. Ви вже будете знати, де шукати «спусковий гачок» і прийдете до фахівця з чітко сформульованою проблемою: “Допоможіть нам знайти причину істерик в такій і такій ситуації та розв’язати проблему, яка за ними криється”, а не із загальним запитанням: «Дитина постійно влаштовує істерики незрозуміло чому».