Багато батьків мріють, щоби дитина стала в житті успішною, і вважають, що для цього їй слід виробляти лідерські якості. Зокрема вміти конкурувати та добиватися перемог. Вони з першого класу, а то й із дитсадка налаштовують дитину до боротьби: за перше місце в конкурсі, за медаль, за кубок… А якщо дитина зовсім не виявляє бажання змагатися?

Що воно насправді таке — конкурентоздатність? Бути найкращим у своїй галузі? А от і ні. Виявляється, конкурентоздатність не тотожна верхньому рядку рейтингу успішності чи кілограму медалей за перемоги в різноманітних змаганнях.

Конкурентоздатність у професійному розумінні — це професійна майстерність (якість підготовки та багатство практичного досвіду фахівця). Однак для успіху в житті цього замало. Людина має бути конкурентоздатною як особистість!

• професійна майстерність (людина постійно вдосконалює свої фахові знання та навички);
• вміння правильно поводитися в різних ситуаціях спілкування з людьми (це знання етикету, вміння знайомитися, підтримувати розмову, тактовність тощо);
• стресостійкість, самостійність і гнучкість мислення;
• навички підтримання здоров’я і працездатності на високому рівні;
• доглянутий зовнішній вигляд, свідоме створення іміджу, відповідного кар’єрній сфері та амбіціям людини.

Якщо людина докладає зусиль у всіх цих сферах, вона водночас виробляє й підтримує впевненість у своїх силах. Така людина знає, чого вона хоче. Вона ставить цілі та досягає їх.

Читайте також:
7 якостей життєстійкої дитини

Конкурентоздатна людина може й не прагнути бути першою. Так, вона може брати участь у змаганнях і перемагати зі значним відривом — а може вважати це марнославством. Навіщо щось комусь доводити, коли всі навколо й так знають, що вона — віртуоз своєї справи?! Краще в черговий раз отак просто прийти на роботу і з порогу запропонувати рішення, яке команда марно шукала тиждень.

У вас у родині може зростати дитина, у якої вже виявилися чи починають розвиватися здібності до певної сфери діяльності. Вона може дуже добре вчитися, шукати додаткову літературу з цікавих для неї тем — але при цьому не прагнути завжди отримувати найвищий бал у класі. Вона може «перевиконувати» нормативи на фізкультурі — і водночас ігнорувати змагання серед однолітків «Хто перший добіжить он до того стовпа». Словом, у її характері слабко виражена чи зовсім не розвинена змагальність.

Змагальність — прагнення конкурувати, перемагати, здобувати визнання — не обов’язково притаманна дітям, які через роки стануть конкурентоздатними дорослими. І навпаки, діти, яким властивий високий рівень змагальності, можуть і не досягти рівня, необхідного для конкурентоздатності в обраній ними сфері.

Слід розуміти, що відмова від участі в будь-якому змаганні може бути викликана двома різними причинами: дитині байдужа перемога або дитина занадто боїться поразки.

Для змагальної людини головне — не розв’язати творчу проблему, а представити рішення першим, виграти творчий конкурс, стати найкращим. Коли дитина в усьому хоче бути першою, це не лише дратує оточуючих, а й заважає роботі команди, негативно позначається на результаті спільної роботи. Змагальність може штовхати її на непотрібний ризик, приміром, на участь у небезпечних челенджах.

Часом змагальні діти не витримують власної поразки. Якщо важлива лише перемога, то поразка може призвести до втрати мотивації наполегливо працювати та вдосконалюватися, а також зникнення будь-якого бажання знову ризикувати! Такі діти згоджуються змагатися лише в ситуаціях, коли абсолютно впевнені в перемозі, а то й узагалі уникають будь-якого змагання.

Повне небажання комусь щось доводити теж шкідливе: дитина не отримує досвіду перемог і поразок. Саме в дитинстві дитина навчається справлятися з напругою і стресом під час змагання, розчаруванням через поразку, злістю, заздрістю до успішнішого конкурента, практикується в мистецтві «впав — підвівся — рушив далі».

Брак такого досвіду призведе до значних проблем уже в дорослому віці. Щоби здати ЗНО й отримати максимальну кількість балів, слід витримати марафон підготовки, щонайменше три кількагодинні іспити в цілковито незнайомій обстановці. Щоб отримати роботу, доводиться проходити співбесіди, де тебе порівнюють з іншими претендентами, і т. д.

Тест на пізнавальну активність: навіщо вашій дитині його проходити

Уміння конкурувати насправді складається із багатьох навичок. Це не лише правила чесного змагання. Вам слід акцентувати на розвитку в дитини таких умінь:

• гідно зносити поразку;
• щиро сміятися над власними помилками;
• відновлюватися після поразки (трактувати її як цінний досвід, як привід проаналізувати свої помилки та змінити підхід до справи);
• наполегливо працювати над собою;
• якщо ціль нереалістична — визнавати це і видозмінювати її, аби перетворити на більш досяжну.

Аби ваша дитина цього навчилася, вам варто переглянути власний стиль реакції на невдачу. Чи не полишаєте ви справу при перших труднощах? Чи не відмовляєтеся конкурувати самі? Чи не звинувачуєте у своїх невдачах інших людей, обставини, Меркурій у Стрільці? Чи вмієте ви самі усміхатися крізь сльози розчарування і визнавати: час шукати інший підхід?

Коли змагальна дитина переживає поразку, ви маєте допомогти їй зрозуміти:

• Щоразу вигравати неможливо. Та й перше місце — завжди тимчасово. Ти просто переходиш на новий рівень, де змагаються ті, які теж зайняли перші місця.
• Невдача не означає, що ти — невдаха. Це означає, що результат виявився не таким високим, як сподівалася дитина.
• Головна мета змагання — не зайняти перше місце, а показати СВІЙ найкращий результат. Ти старанно працюва(в/ла) над собою, щоби його показати!
• Не лише поважай супротивника, захоплюйся кращими за тебе! Ти можеш багато в них навчитися.

5 способів зробити дитину чемнішою

Навчіть її спочатку змагатися з… собою. У кожній сфері, до якої вона докладає зусиль (за власним бажанням чи на вашу вимогу), регулярно відзначайте і хваліть прогрес. І не просто кажіть: «Ти зараз краще вчишся, ніж місяць тому». Вказуйте конкретні результати: «На минулій контрольній роботі ти вирішила три завдання із шести, а цього разу — п’ять! У тебе явний прогрес».

Влаштовуйте ігри-змагання для всієї родини й заохочуйте дитину до них долучатися. Вітайте переможців, утішайте переможених, смійтеся над власними програшами… Головне, аби дитина на вашому прикладі бачила — і вчилася, — що перемагати приємно, а програвати — не боляче, не соромно й зовсім не страшно.

Запропонуйте їй долучитися до команди, яка готується до неспортивного конкурсу: музичного, наукового, мистецького. Хай здобуде досвід перемог і поразок, ділячи їх з іншими членами команди. Це більш «делікатно» познайомить дитину зі світом конкурентної боротьби (у спорті вона занадто жорстка) та непомітно підвищить її рівень життєстійкості.

Не робіть ставку на сферу, у якій дитина найкраща. Оберіть для тренування змагальності другорядну за значущістю, але цікаву для дитини. Приміром, якщо ваша дочка чи син надають найбільшу перевагу точним наукам, але добре дається і гра на скрипці, влаштуйте дитину в аматорський колектив, який готується до музичного конкурсу.

Словом, найкращим варіантом буде, якщо вашій дитині вдасться збалансувати свою змагальність так, аби ні її брак, ані надлишок не завадили розвитку її конкурентоздатності. Тобто всіх тих якостей, які в дорослому житті зроблять її гарною, порядною, творчою особистістю, фахівцем в обраній галузі та допоможуть жити на повну, а головне - щасливо.