Чи знаєте ви, що дошкільники й молодші школярі не сприймають критики? От зовсім не розуміють - і все, і нічого ви не зробите!

Їхній мозок буквально не доріс до розуміння критичних зауважень. Мозкові центри, що відповідають за розуміння, просто не активізуються у відповідь на “розбір польотів”.

Що це означає на практиці? Дитина, молодша за 12-13 років, звісно, слухає критичні зауваження на свою адресу. Однак замість того, щоб брати ЗМІСТ сказаного вами до уваги та відповідно змінити поведінку, вона ображається, лякається і загалом робить геть неправильні висновки з того, що ви їй наговорили!

Водночас дитячий мозок дуже чутливий до похвали. Діти щиро прагнуть заслужити схвалення дорослих і реагують на їхні емоції: незадоволення, розчарування, переляк (якщо своїми діями наразилася на небезпеку), гнів...

При цьому більшість молодших дітей не розбираються у відтінках емоцій: приміром, сприймають переляк за гнів, а сум чи зосередженість на чомусь - за образу тощо. А ще школярики нерідко неправильно розуміють те, що ми хочемо їм сказати: ми часто натякаємо замість того, щоб говорити прямо, використовуємо стійкі словосполучення і метафори...

Психологи стверджують: лаяти дитину слід не імпровізуючи, а за певними правилами. Тож що можна, а чого не варто батькам говорити, аби догана дитині за невиконану домашку, розкидані по кімнаті іграшки чи погану поведінку на екскурсії досягла своєї виховної мети?

Викресліть із родинного словника “Руки-крюки”, “невстигаля”, “безсовісний”, “безтолковий”, “забудькуватий”, “дурний”... Забороніть собі й рідним, лаючи дитину, вживати слова, які описують її особисті якості в негативному світлі. У відповідь на образи дитина відчуватиме злість, бажання помститися вам за лихі слова, а пізніше почуватиметься винуватою за такі думки, виявлятиме тривожність.

Більш того, коли ми говоримо про певну якість людини, то підсвідомо переконуємо співрозмовника: ця якість ПОСТІЙНА, як колір очей. Те саме, коли ми говоримо дитині, що вона “якась”.

З дітьми це спрацьовує особливо ефективно, тому що діти схильні вірити в те, що їм говорять дорослі. Якщо ми кажемо: “Для мене ти найкращ(ий/а) в світі!” - школярик вам щиро віритиме. А називаючи дитину поганою, ви так само переконуєте її: вона саме така і є!

Грубе: “Ти що, зовсім дурний?” через три бали за самостійну з математики зовсім не допоможе дитині переглянути свою поведінку і старанніше навчатися. Навпаки, дитина фактично чує у цій фразі таке: “Ти завалив контрольну, бо дурний, і дурним лишишся!” Навіщо тоді старатися? Дурень розумним не стане, так само як не змінить колір очей з карого на блакитний! Це марна справа. Все одно нічого не вийде...

А от коли не чіпати особистих якостей зовсім, а лаяти вчинок... “Трійка за математику?! Чим ти займаєшся на уроках?! Лінувався, не вчив правил, розв’язував удома приклади на калькуляторі - от і маєш результат!” - перераховуючи неправильні вчинки малого, що призвели до фатальної трійки, ви так само даєте вихід власним емоціям. Однак дитина отримує меседж: провал - результат її власних дій/бездіяльності, і виправити ситуацію вона цілком може!
Читайте також: Дитина провокує вас на крик: 4 способи попередити скандал

“Ну чому ти завжди лінуєшся!”, “Ти ніколи не миєш посуд з першого нагадування!”, “Коли ти навчишся прокидатися вчасно сам?!” - такі узагальнення програмують дитину повторювати ці негативні дії - адже вона, за вашими словами, робить їх ЗАВЖДИ!

Завжди чи ніколи - й одне, і друге звучить як вирок. Та й ефект має майже той самий, що й критика особистих якостей. Неможливо змінити поведінку “раз і назавжди”. Це як боротися зі шкідливою звичкою - час від часу дитина забуватиме про посуд, лінуватиметься переписувати текст у зошит чи спокушатиметься калькулятором, коли доведеться ділити тризначне число. І узагальнюючи, ви нагадуєте дитині всі її попередні провали. З такою “історією” школярик може зробити висновок: “Я ж старався... Все марно. Рано чи пізно налажаю знову”.

А от коли ви робите “розбір” однієї конкретної ситуації - все зовсім інакше. Дитина припустилася однієї-єдиної помилки. І виправляти треба лише одну ситуацію (чи запобігати повторенню однієї-єдиної помилки). Як співається, “Надія є!”

Багато батьків припускаються великої помилки, коли лають дитину. Вони несвідомо зривають на дитині негативні емоції, що не стосуються даної ситуації, дитини загалом і накопичені за “попередній період”. Школярику, який розбив на кухні банку з варенням, дістається і за проблеми з начальством, і за поламану вже тиждень пралку, і за мігрень, і за промоклі черевики...

У кожного з нас, певно, був керівник, який після виклику на килим до керівництва зривав злість на підлеглих... Це несправедливо і прикро, коли тебе роблять крайнім, правда?

Якщо поставити себе на паузу і пригадати цей принцип у момент, коли ви ще не встигли нічого сказати, - ви вже перемогли на 50%! Варення на підлозі - це не теракт, не пандемія, не автотроща. Це всього-на-всього 15-20 хвилин прибирання.
Читайте також: Як не запрограмувати дитину на нещасливе життя

Під час “розборок” з дитиною слід пам’ятати: це дитячі шкоди, а не дорослі правопорушення. Через тиждень вони забудуться, а через роки якщо й згадуватимуться, то з усмішкою і навіть ностальгією. Тому нищити нервові клітини у таких зіткненнях не варто. Натомість уявіть себе актором на сцені театру. Актор відчуває, хай і не 100% емоції, які він відображає, однак він на повну контролює їх вияв.

Різні “злочини” заслуговують на різний ступінь емоційної реакції. Уже згадане розлите варення (і не факт, що банка розбилася виключно з вини дитини, вам ще треба розібратися, що саме сталося) не заслуговує на ту ж кількість балів за шкалою Ріхтера, що й гіпсокартонна перегородка у школі, яку син поламав ногою, “повівшись на слабо”.

Тому перше “адмінпорушення”, можливо, заслуговує на таку реакцію: “От халепа, вся підлога у варенні... Прикро, але не трагічно - неси відро з ванної. Чай відкладається, будемо рятувати кухню”. Більше нічого казати не треба! У якості покарання дитина разом з вами прибере гидку липку масу, а чай поп’єте без варення. Ну а щоб не повторилося, покажіть, як ПРАВИЛЬНО брати банку, аби вона не відправлялася у піке.

А от другий злочин заслуговує на всі сім балів, адже дитина наразила себе на небезпеку: “Ти - на спір - розбив стіну в класі?! Я дууууже сердита! Я просто нетямлюся з гніву! Ти розумієш, що повівся безглуздо? А якби поламалася не стіна, а твоя нога? Уяви, вона могла бути цегляною, а не картонною! Ти не думав, що ризикував провести місяць у гіпсі?! ...Як я вчительці й директору в очі дивитимуся?! Як ТИ їм в очі дивитимешся?! Який сором! Нам доведеться платити за ремонт - я не знаю, скільки доведеться викласти!..”

Якщо ви утримаєтеся від критики, від образливих випадів щодо особистих якостей дитини та контролюватимете емоції, то висловите все, що можна, менш як за хвилину. Повторювати це іншими формулюваннями - марно витрачати час і себе накручувати. Все одно мозок дитини припиняє сприймати те, що ви їй говорите, дуже і дуже швидко.

Час припинити гарчати на дитину. Мовчки кілька разів глибоко вдихніть-видихніть, сядьте ПОРЯД з дитиною (так, щоб дивитися з нею в один бік). Помовчіть. Дайте змогу їй пояснити, що сталося, зі своєї точки зору і, звісно, попросити пробачення. Ще раз повторіть, яке покарання призначили дитині. Примирення обов’язкове!

Сподіваємося, ці поради допоможуть вам висловлювати своє незадоволення тими чи тими діями дитини, уникаючи шкідливих для виховного процесу помилок. А ми бажаємо, щоб приводів для масштабних “розборок” у вас виникало якомога менше!
Читайте також: 5 кроків для залагодження конфлікту між дітьми

Як допомогти дитині добре вчитися: «дорослі» способи, що не спрацьовують