Таким дітям передусім бракує толерантності — вміння звертати увагу на спільне, а не відмінне. Якщо навичка толерантного ставлення не розвинена, людина просто не вміє бачити точки дотику, сприймати будь-які відмінності між людьми як щось позитивне й цікаве, а не негативне й гідне осуду чи насмішок.

Саме це й лежить в основі булінгу.Діти цькують тих, хто вирізняється і відрізняється — байдуже чим.

Ми вже писали,чому в сучасному світі бути толерантним — вигідно, а нетолерантність може зашкодити й соціальним зв’язкам, і кар’єрі.Настав час поговорити про те, як саме виховати в дітях толерантність, аби вони не приєднувалися до цькування чи, не дай Боже, самі не ставали ініціаторами булінгу.

Діти відчувають, коли дорослі з ними нещирі. Вони не беруть до серця ваші слова, а наслідують ваші вчинки, імітують ваше ставлення до того чи іншого.

Ви можете мільйон разів пояснювати дитині: «У різних країнах люди виглядають по-різному, і цей чоловік приїхав з Африки, тому в нього темна шкіра». Однак якщо ви при цьому будете думати: «Що ця мавпа в нас забула?», — дитина «зчитає» саме те, що ви думаєте. Адже ваші жести, тон, погляд розповідатимуть школярику зовсім іншу історію, ніж вимовлені вами слова.

І навпаки, якщо ви ставитеся толерантно до інакших, ніж ви, людей, то дитина охоче наслідуватиме ваше ставлення. А ваші слова: «У цього чоловіка чорна шкіра. А в мене — чорні очі. А в тебе — чорне волосся. А в жінки напроти — чорні брови. А в тата волосся взагалі руде. Люди різнокольорові, і це добре. Інакше всі були б дуже схожі одне на одного, і це було б нудно, правда?» — школярик засвоїть охоче й назавжди.

Від того, як ми сформулюємо те чи інше оціночне судження, може залежати, як дитина сприйматиме річ, про яку ми говоримо: позитивно чи негативно. Сучасні психологи часом допомагають людині змінити ставлення до чогось на 180 градусів, дібравши інакше формулювання: вставивши стару картину в нову рамку чи поміняти саму картину. Цю техніку називають «рефреймінг».

Отож, коли ви зустрічаєте нову людину, інакшу ніж ви та ваше оточення, передусім важливо відділити саму людину та її діяльність від якостей, які вирізняють її з-поміж вашого оточення. Бачите різницю змісту тверджень: «Вона — мати-одиначка» (бідна вона мучениця, жалійте її всі) чи «Вона виховує свою дитину самостійно» (Вона сильна жінка і виховує дитину як вважає за потрібне)?

У першому твердженні жінка отримує «ярлик» — для вас вона мати-одиначка й більше ніхто. Друге твердження говорить про те, чим жінка займається в даний момент її багатого на події життя, — і не обмежує її тільки вихованням сина чи доньки. Адже ця сама жінка може водночас працювати директором банку, танцювати хіп-хоп чи володіти фірмою!

Здається трохи «заумно», розуміємо. Однак це важливо — відділяти людину від її примітної якості — потенційного ярлика. Перефразовуючи Льюїса Керрола, коти — окремо, їхні усмішки — окремо.

Отож, яких оцінок бажано завжди уникати? І як слід відтепер оцінювати подумки і вголос людей?

• Не білявка — а жінка, яка зайшла до вашого кабінету у важливій справі й має біляве волосся.
• Не мусульманка — а перехожа, у якої в руках повно сумок із покупками, а на голові — хіджаб.
• Не «колясочник» — а людина, яка кудись квапиться й пересувається в інвалідному візку.
• Не мулат — а людина, яка має африканське коріння.
• Не астматик — а дитина, яка хворіє на астму.
• Не католик — а людина, яка відвідує католицький храм.
• Не безробітний — а професіонал, який шукає нову роботу.

Такий рефреймінг будує більш детальний образ людини у ваших очах. А ви його передаєте дитині, пропонуючи їй ці вдосконалені формулювання.

Нетолерантні люди схильні узагальнювати негатив. Стикнувшись із чужими діями, які шкодять чи дратують, вони поширюють цей негатив з окремо взятої, конкретної людини на цілу групу людей. У такий спосіб той, хто лається, закріплює за цією групою людей певну негативну репутацію.

Отож забороніть собі та іншим членам родини вживати вирази типу:

• «Кляті (або інше лайливе означення) + національність / раса/ недуга / конфесія / вік / дохід / соціальний статус»;
• «Цим (національність / раса / недуга / конфесія / вік / дохід / соціальний статус) вірити не можна, нізащо»;
• «Ці (національність / раса / недуга / конфесія / вік / дохід / соціальний статус) ні на що не здатні!»
• До речі, крилатий вираз «Всі мужики — сво…» — теж потрапляє до цієї категорії.

Ваша дитина якомога раніше мусить зрозуміти: культура, у якій вона зростає, — не єдино правильна й лише одна з багатьох рівноцінних їй. Отож дайте школярику змогу дізнаватися щонайбільше про життя, звичаї, одяг і національну кухню інших народів світу; про особливості інших релігій; про те, як люди живуть, маючи менший, ніж у вашої родини, дохід; як люди справляються, маючи тяжкі недуги чи обмежені можливості.

Хай ваш син чи дочка дивиться науково-популярні та художні фільми про життя «інакших» людей. Хай читає казки, легенди інших народів світу, дивиться закордонні мультики, пробує незнайому їжу. Усе це формуватиме в неї інтерес і загалом позитивне ставлення до відмінностей.

Слід визнати: діти схильні «роззявляти рота» й емоційно реагувати на все нове й незвичайне. Якщо ви наполягаєте, аби дитина ніколи не тикала пальцем, не верещала: «Мамо, дивиииися!», — і не витріщалася грубо на щось та когось, ви вже все робите правильно. Такі ситуації передбачені «стандартним пакетом» хороших манер.

Навчіть дитину: коли її здивував чи налякав вигляд іншої людини, слід запитати про це в батьків «на вушко». Цілком припустимо подивитися на людину з татуюваннями, у дивному одязі чи зі шрамами на обличчі — але не слід відверто витріщатися.

Слід пам’ятати: не всі «інакші» люди реагують однаково на таку увагу. Дехто розуміє, що малечі страшно або просто цікаво, і спокійно до цього ставиться. А дехто (наприклад, людина, яка отримала тяжкі травми й не змирилася зі змінами в зовнішності) може відреагувати негативно.

Дитина має чути від вас, що всі люди, незважаючи на будь-які відмінності, мають такі самі, як і вона почуття, мрії, страхи. Вони теж навчаються, влаштовуються на роботу, хворіють, виховують дітей, ходять у кіно, готують їжу й заправляють уранці постіль — як і мама з татом.

Часто люди сплутують толерантність і смирення, готовність мовчки терпіти образи. Однак це зовсім різні речі. Справді толерантна людина не терпітиме, коли її ображають — вона захищатиметься від кривдників! Ми толеруємо людей, які чимось від нас відрізняються. Однак ми не лишаємо безкарно образи й несправедливість — і щодо себе, і щодо інших людей.

Дібрати потрібні слова, щоби говорити з дітьми про толерантність, може допомогти безкоштовна книжка «Який Такий». Її підготували львівські громадські активістки спеціально для дітей, їхніх батьків і вчителів.