Усі люди схильні звертати увагу на те, що відрізняє та вирізняє. Коли ми бачимо низку білих кульок, поміж які випадково потрапила чорна, — то передусім помічаємо цю кульку й те, чим вона вирізняється, — її колір. А те, що вона — такого самого розміру та з того самого матеріалу, що й білі кульки, до уваги не беремо.

З людьми навколо нас — те саме. Йдемо вулицею й «розвішуємо» на перехожих ярлики: «чурка в хіджабі», «колясочник», «голубець», «сектант», «даун якийсь, не інакше», «татуйоване опудало»…

А якщо всі ярлики раптом зникнуть? Кого ми побачимо навколо себе?

Просто людей: добрих, розумних, дотепних, майстрів своєї справи, перспективних бізнес-партнерів, сусідів, у яких можна позичити міксер… Якби не переконання, що ці люди через свою відмінність не гідні перебувати на одній вулиці чи в одній із нами країні, вони б привертали нашу увагу іншими своїми якостями — і могли б стати нашими друзями.

Саме це вміння — бачити точки дотику, спільне, а не відмінне — і є справжньою толерантністю.

Толерантність часто сплутують зі смиренням — здатністю миритися з незручностями, яких завдають інші люди своєю поведінкою. Однак це абсолютно різні речі. Ви можете бути толерантним — і водночас нетерпимим до порушення громадського порядку. :)

Скажімо, на 100 % толерантна людина без вагань висловить роздратування, якщо стоятиме на зупинці, а поряд родина галасуватиме, емоційно з’ясовуючи стосунки. І неважливо, чи це українці, чи роми, чи туристи, чи вже згадані татуйовані по самі брови хіпстери. Роздратування буде викликане поведінкою цих людей, а не належністю до якоїсь національної чи соціальної групи.

Людина, яка звикла смиренно терпіти дискомфорт, однак не є толерантною, скоріше всього, змовчить. Але всередині вона кипітиме праведним обуренням на ромів (чого-це-їх-поліція-за-КП-не-вивезла), туристів (звідки-вони-понаїжджали-шастають-тут-як-у-себе-вдома) чи хіпстерів (повідпускали-бороди-розмалювалися-як-на-зоні-росли-сорому-в-них-нема).

Нетолерантну людину легко розпізнати за словами-маячками. Коли вона лається з приводу чиєїсь поведінки, то не критикує саму поведінку або перераховує, до яких наслідків вона призвела чи може призвести. Вона проклинає політичну, релігійну, національну (чи якусь соціальну) групу, до якої належить «порушник спокою» або кривдник: «От же кляті… (підставте будь-який неполіткоректний замінник слів: роми, туристи чи хіпстери), жити не дають. Це через них… і т. д., і т. п.» Сподіваємося, себе ви в цьому «профайлі» не впізнали.

Ми не будемо тут розводитися про етику і пропагувати високоморальні ідеї. Теорію ви й так знаєте: ви ж скролите Інтернет, дивитеся телевізор, а дехто з вас, можливо, навіть читав книжки Далай-лами ХIV.

Погляньмо на питання з прагматичного погляду. Річ у тім, що вміння знаходити точки дотику, спільне — дуже корисна, навіть вигідна навичка.

Є від толерантності моментальна вигода, якої не усвідомлюють люди, що не вміють самостійно дбати про власний душевний спокій і хороший настрій. Нетолерантна людина гнівається, дратується, лякається чи засмучується, коли люди, яких вона не терпить, зазіхають на права, яких вони, на її погляд, не заслуговують. Інакше кажучи, якщо нетерпима людина вважає, що людям родом з Африки тільки там і місце, то поява громадянки Кенії в одному трамваї з нею викличе бурю негативних емоцій.

Толерантна людина в тому ж трамваї навіть не зверне увагу на те, що в нетолерантної викликало цю внутрішню бурю. Толерантний чоловік просто отримає естетичне задоволення, якщо іноземка симпатична. А толерантна жінка може звернути увагу, що наманікюрена рука, яка закомпостувала їй талончик, темно-коричневого кольору, однак, скоріше за все, оцінить якість манікюру, замислиться, як треба спати, щоби не зіпсувати зачіску з кількадесят кісок, або чи пасували би ці білі джинси їй самій…

У сухому залишку: у нетерпимої людини є постійне джерело роздратування й поганого настрою. Толерантній… їй просто жити спокійніше — і цікавіше.

Є й більш стратегічна вигода в толерантності — вихованої змалку чи набутої в дорослому віці свідомо: більше хороших знайомств і можливостей для роботи й бізнесу! Толерантна людина спілкується однаково привітно з кожним новим знайомим. А вже в процесі спілкування вирішує — подобається їй він чи ні. Вона може комфортно спілкуватися і співпрацювати з представниками різних соціальних, культурних, національних, релігійних груп. А людина, яка страждає на расову чи національну нетерпимість, працювати в міжнародній компанії просто не зможе.

У сухому залишку: нетерпима людина обмежує свої можливості в пошуку роботи. Толерантна людина… вона зароблятиме більше. Який із варіантів кращий для вашої дитини?

Постійний приклад толерантної поведінки та водночас нетерпимості до будь-якого цькування в школі мають давати вчителі. Однак щоби дитина не лише «знала теорію», а і привчилася мислити, говорити та діяти толерантно, вдома вона має бачити й чути такі самі «сигнали» від батьків.

Тут є одна проблема. Якщо батьки говорять: «Треба бути толерантним», а дитина бачить/чує від них мимовільні прояви нетерпимості (згадаймо слова-маячки), то більшу вагу матимуть не настанови батьків, а їхні реальні переконання та дії.

То як же прищепити дитині толерантність? Єдиний спосіб для батьків — самим її виявляти. У кожній ситуації спочатку обирати: що подумати? А вже потім: що сказати і як повестися, щоби реальні слова й дії не суперечили високоморальним «деклараціям». Дитина завжди наслідує батьків — бере до уваги не їхні повчання, а реальну поведінку в реальних ситуаціях.