Дуже часто дитині, яка в школі зазнає цькування, закидають, що, мовляв, вона якимось чином провокує булінг. Однак американська експертка з протидії цькуванню Шері Гордон вважає, що навіть сильна духом, приваблива, спортивна й популярна серед однолітків дитина стати мішенню для цькування.

Як пише Гордон у своїй статті «10 причин, чому дітей цькують», приводом може стати будь-що. А причиною, чому організатор цькування вирізнив саме цю дитину, а не когось іншого, є те, що вона потрапила їм на очі в потрібний момент і на неї відреагували їхні комплекси, страхи, забобони.

Власне кажучи, початковою причиною цькування є внутрішні проблеми самого цькувача чи організатора цькування! Передбачити, у який момент і на кого вони зреагують і спрямують негативну увагу, неможливо. Водночас психологи визначили кілька типів дітей, на яких цькувачі найчастіше реагують.

Ваша дитина вчиться краще за інших? Вона наполегливо тренується? Має чітку мету й докладає зусиль, щоби її досягти? Ймовірність цькування таких дітей надзвичайно висока.

Цькувачі обирають їх, бо заздрять увазі, яку привертає відмінник або дитина-»досягач». Вважаючи в глибині душі, що не здатні досягати масштабних цілей чи створювати щось, вони намагаються «позбавити» цієї якості інших. Їм прикро й заздрісно.

Вашою дитиною захоплюються вчителі та однокласники? Отже, є й заздрісники. Як вона сміє займатися професійним спортом, писати музику і збирати сотні лайків за викладені на YouTube композиції, виграти творчий конкурс, якщо вони на таке не спроможні?!

Цькувач або має комплекс неповноцінності, або думає, що однокласник його затьмарює. І вирішує зробити так, щоб успішна дитина втратила впевненість у собі, а люди навколо засумнівалися, що вона справді здібна.

Є категорія дітей, які всім подобаються: і вчителям, й однокласникам. Така дитина комунікабельна, товариська, займає високий щабель у соціальній структурі класу.

У неї обов’язково знайдеться конкурент(ка), як(ий/а) захоче відвоювати собі цю сходинку. Він/вона розпускатиме чутки, вигадуватиме образливі прізвиська, вдасться до кібербулінгу — усе, аб зруйнувати популярність «принца»/»принцеси» — і забрати корону собі.

До цієї категорії можна віднести дітей-інтровертів, боязких, слухняних, скромних, неагресивних, тихонь. У них, як правило, занижена самооцінка, бракує впевненості — і цькувачі злітатимуться на неї, як мухи на мед.

Власне кажучи, якщо дитина не оточена компанією друзів та не ініціює пустощів, вона вже — легка мішень для цькувальників. Така дитина має вигляд беззахисної.

З погляду цькувача, дошкуляючи такій безпорадній «вівці», дуже легко відчути себе «суперменом», крутішим за варені яйця. Тим більше, що не треба боятися дістати здачі. Адже інші діти не одразу помітять цькування й не стануть на захист однокласника, принаймні, одразу.

До категорії вразливих можна віднести й учнів, менших за віком, ніж цькувач. Уявіть різницю в зрості та вазі між першачком і четвертокласником! Кривдячи менших за себе дітей, легко уявити себе сильним і могутнім, відчути владу над іншою людиною.

Нова в класі дитина зазвичай ще ні з ким не знайома й не встигла ввійти до якоїсь компанії. Цькувати таких — щонайпростіше. «Новенький» опиняється в тій же ситуації, що і «вразливий» — він сам на сам із цькувачем і до того ж на ще чужій для себе території. Заступитися нікому.

Однак, якщо в «новенького» чи «вразливого» є хоча б один друг у школі (а ще краще — у класі), шанси стати жертвою булінгу різко зменшуються. Адже не кожен насмілиться ображати дитину, за яку може заступитися «сталожил», який знає кому й на кого скаржитися!

Ваша дитина — дуже висока чи, навпаки, нижча за однолітків? Занадто худа чи, навпаки, повнувата? Має шрам на видному місці? Носить окуляри? У неї почали з’являтися прищі на обличчі? Завеликий ніс? Клаповухість? Розкосі очі? Ластовиння? Великі передні зуби? Руде волосся? Кульгавість?

Будь-яку особливість зовнішності, що впадає в око, помітять. Дехто зверне увагу раз — і ніколи не прокоментує. А діти, схильні до цькування, помітять — і використають це проти «не такої, як усі» дитини. Вони оберуть одну чи кілька рис зовнішності та почнуть «бити» по вразливих місцях: давати дошкульні прізвиська, відпускати злі жарти, розповідати образливі анекдоти… Мета цькування — посміятися над кимось і заодно привернути увагу до власної дотепності (цькувачі вважають, що сміятися над іншими дітьми справді дотепно). Цькувач мріє здобути популярність і не знає інших способів привернути увагу до себе.

Харчова алергія, астма, дислексія, складний випадок заїкання, аутизм чи синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, інвалідний візок, милиці… Цькувач у цьому випадку має проблему з емпатією — він не вміє співчувати, а за рахунок хворої дитини намагається продемонструвати своє почуття гумору і привернути увагу до себе.

Діти завжди звертають увагу на не схожих на них людей. Однак цікавість буває доброзичлива, а може бути «приправлена» ксенофобією, якою діти могли «заразитися» у своєму оточенні.

Темніший колір шкіри, хіджаб, іноземний акцент можуть зробити дитину жертвою цькувачів, у яких батьки не виховали толерантність. Адже толерантні люди — це люди, які, за словами психолога Олександра Асмолова, вміють жити у світі різноманіття.

Якщо сто років тому ксенофобію можна було списати на те, що дитина просто не стикалася з представниками інших рас, релігій, культур. Однак нині це не аргумент. Телевізор, де показують новини, фільми й серіали з усіх куточків світу, є в кожній родині.

Найімовірніше, цькувач живе в родині, де взаємини сповнені конфліктів і агресії. Можливо, батьки цієї дитини не навчили її толерантності чи негативно характеризують у її присутності людей інших національностей, релігій і рас. І на цю невихованість накладається бажання подражнити й посміятися за чийсь рахунок.

Як бачите, типово причина булінгу — не в жертві, а у внутрішніх проблемах цькувачів: заздрості, емоційній незрілості, комплексах. Цькувайло шукає, за чий кошт «компенсувати» ці проблеми. А жертва просто «потрапляє під роздачу» — і надовго стає іграшкою цькувачів — якщо не втрутяться батьки й досвідчені педагоги.