Ваш син чи донька без зусиль засвоює знання з більшості шкільних дисциплін, але має значні проблеми з одним-двома іншими? Це не рідкісна, але дуже прикра ситуація. Наприклад, школярик може швидко опановувати складні теми з математики, а водночас — пасти задніх на уроках англійської мови.

Іноді батьки пояснюють це явище відсутністю відповідних здібностей до предмета. Тоді дорослі просто знизують плечима й кажуть собі: «Ну й нехай! Дитина не зобов’язана бути відмінником! Ну не складається в Маринки зі «всесвітом» — отже, географині чи біолога з неї не буде!» або «Ну не Моцарт ти. Займайся краще тим, що в тебе виходить».

Якщо дитині легко дається один чи більше складних предметів, а щось ганебно пробуксовує, це шкодить не лише її самолюбству. Якщо батьки не заохочуватимуть дитину поліпшити свої результати «хоча б трішечки», такий напівуспіх-напівпровал у навчанні матиме далекосяжніші наслідки, ніж здається на перший погляд!

По-перше, дитина може втратити шанс проявити досі не пробуджену здібність саме в цій, здавалось би, «провальній» сфері!

Згадаймо історію відомого на весь світ винахідника Томаса Едісона. Батькам Томаса свого часу порекомендували забрати його зі школи: хлопчик, мовляв, відсталий і не здатен навчатися.

Якби вони повірили в це, людство не отримало б сотень важливих винаходів. Але тато з мамою вважали, що їхня дитина здатна засвоїти шкільну науку, — і Томас навчався вдома. Здібності до науки, винахідництва й підприємництва розквітали непомітно… і врешті змінили світ.

Якби батьки погодилися, що сину немає сенсу навчатися далі, його науковий і дослідницький геній залишився б у сплячці. Хто б тоді винайшов лампу Едісона?

По-друге, сказавши дитині, що вона може не старатися, бо зрозуміло, що це не «її» предмет, ризикуємо запрограмувати сина (доньку) на нещасливе життя. Ось який ефект доміно може викликати фраза: «Ну його, спускай цей предмет на гальмах. Усе одно в тебе не вийде…»:

1) низька самооцінка й невпевненість у своїх силах: учні зі неоднорідною успішністю можуть сформувати занижену самооцінку, що впливає на їхню впевненість у собі й мотивацію до подальшого вивчення предмета. «Я просто не здатний (не здатна) опанувати це»;

2) розчарування: невпевненість у своїх силах, як пліснява, переповзає на інші навчальні предмети, перетворюючись на обмежувальне переконання: «Навіщо старатися? Якщо математика не давалася навіть у другому класі, то з фізикою я точно не розберуся!» Дитина може розчаруватися в навчанні загалом, що призведе до погіршення успішності з інших предметів;

3) обмежені можливості: якщо в дитини сформується переконання «Мені не дається…» в початковій школі, це створить труднощі для засвоєння відповідної групи предметів надалі — у середній і старшій школі, а відтак обмежить можливості здобуття вищої освіти й майбутньої кар’єри у сфері, до якої людина виявить інтерес уже в старшому віці! «Пізно! Я втратив (втратила) цей шанс ще в школі»;

4) пасивна життєва позиція: “Якщо досягти бажаного не вийшло з першого разу — краще відмовитися від цієї мети”. А як тоді дитина справлятиметься з життєвими труднощами?! Без наполегливості дипломної роботи не напишеш, на квартиру не заробиш, на посаді, яка потребує розв’язувати складні завдання, не втримаєшся...

«Але навіщо мучити дитину, примушуючи її вивчати предмет, до якого в неї нема здібностей? — заперечить хтось.

А чому ви так вирішили? Передусім, учителі — учасники освітньої системи «Світ чекає крилатих» — не примушують навчатися, а зацікавлюють, мотивують, викликають у дитини захоплення предметом і «підсаджують» її на задоволення від розв’язання складних завдань. До того ж, закладаємося, ви не знали, що…

Історія знає чимало прикладів, коли здібності пробуджувалися в зрілому віці. Перший роман про Джеймса Бонда Ян Флемінг видав, уже відсвяткувавши 44-річчя, автор «Хобіта» й «Володаря перснів» Джон Толкін почав писати художню прозу в 45-річному віці (до того він писав лише наукові праці з літератури), Лора Вайлдер дебютувала зі своєю «Маленькою хатинкою в преріях» у 66 років. Клод Моне розпочав малювати після 30, а відома ірландська художниця Гретта Бовен уперше взяла в руки пензлик за кілька тижнів до свого 70-річчя!

Жоден учитель початкової школи, який навчав згаданих знаменитостей писати або малювати, навіть не підозрював у них такого потенціалу! Адже здібності — це полохливі, боязкі тваринки, яких доводиться довго вистежувати й терпляче, наполегливо виманювати зі сховків. Хлопчиків і дівчаток, які рано демонструють талант до чогось, недарма називають вундеркіндами — диво-дітьми, адже вони — поодинокі винятки. А типовим є поступове проявлення різних здібностей у різні періоди розвитку людини й лише за сприятливих для цього умов.

Мозок 6–10-річної дитини, як і решта її організму, стрімко росте, розвивається, ускладнюється — постійно змінюється й піддається різноманітним впливам. Учені досі не дійшли згоди, коли цей процес завершується, але вже з певністю стверджують: він триває навіть у дорослих. Тому про потенціал 6–10-річної дитини, яка не має вираженої схильності до тієї чи тієї сфери діяльності, не можна судити зовсім! Вона може здаватися посередньою або й відставати в чомусь, а потім — у підлітковому, юнацькому, а то й у дорослому віці — раптово розквітнути несподіваним талантом. Головне, щоб її довкілля сприяло або хоча б не створювало перешкод!

Упродовж навчання в початковій і середній школі знайомий авторці цієї статті хлопчик не виявляв жодних музичних здібностей. Не мав і бажання співати чи освоювати якийсь інструмент. Учителька навіть сказала (на вушко) батькам, що в дитини, схоже, немає музикального слуху. Водночас вона й далі заохочувала його, як і решту своїх учнів, вивчати історію музики, слухати твори різних жанрів, ознайомлювала з базовою термінологією, хвалила за те, що просто долучався до хорового виконання поспівок. Результат: дитина не знала, навіть не замислювалася, чи є в неї здібності до музики, чи немає, а уроки музики слугували приємним відпочинком між заняттями з фізики й німецької мови.

А через кілька років у вільному від будь-яких упереджень щодо власних здібностей мозку спрацював вмикач — і сталося маленьке диво.

Цьому «немузичному» школяру — уже дев’ятикласнику — дістався проєкт з інформатики: у спеціальній програмі змусити квадратики танцювати під дібрану з інтернету музику. Підліток… узяв і сам написав просту музичну композицію: «Ну, у тій програмі є така можливість — синтезувати ритм, то я вирішив поюзати, подивитися, що вийде…» Нині в кімнаті цього, уже 19-річного, хлопця — міністудія звукозапису. Він створює електронну музику й навіть трохи заробляє, викладаючи свої композиції на стрімінгових сервісах (сайтах, де можна за певну плату слухати музику).

Словом, відсутність успіхів із певного шкільного предмета в учня початкової школи ще не свідчить, що він не має здібностей до цієї галузі науки чи мистецтва. До того ж пристойні результати хоча б з одного складного для засвоєння предмета свідчать про те, що рівень розумового розвитку школяра достатній, аби досягати схожих результатів і з інших навчальних дисциплін.

Як гадаєте, навіщо в початковій школі дають саме такий набір предметів, а не якийсь інакший? Звісно, щоб діти здобули всі знання й уміння, необхідні для початку самостійного життя в дорослому світі, — скажете ви.

Це правда, але не вся.

Навчальні предмети й зміст навчальних програм дібрано так, щоб ознайомлювати дитину з усіма основними напрямами науки, мистецтва, культури — і надати їй змогу регулярно, різними способами випробовувати себе в кожному із них. Простіше кажучи, у школі дитині дають завдання, які фактично тестують її на наявність тих чи тих здібностей і, якщо вони в неї є, — потроху пробуджують їх.

Найкращий спосіб виявити, чи є до чогось здібності, — опанувати основи цього. І тут йдеться не про «раз-другий спробувати», а про систематичне й старанне набуття посильного для дитини обсягу знань і вмінь у цій сфері. Наприклад, здавна в родинах аристократів діти навчалися розмовляти одразу кількома іноземними мовами, малювати, віршувати, вишивати, грати на одному-двох музичних інструментах тощо.

Якщо людина мала хоча б зародок здібностей до однієї із зазначених сфер, уміле заохочення й регулярні заняття його врешті-решт пробуджували й розвивали.

Але навіть не проявивши за роки навчання жодних здібностей, людина все одно опановувала теорію та засвоювала мінімум практичних умінь, досягаючи власного максимуму в цій галузі! Тобто, не маючи виражених здібностей до опанування мов, могла в разі потреби порозумітися з іноземцем. Не схильна до природничих наук, усе ж засвоювала базові знання з них і не виглядала цілковитим невігласом в освіченому товаристві. Не прагнучи стати художником, усе ж могла не лише обговорити мистецький шедевр, а й намалювати щось, дотримуючись пропорцій і перспективи, дібрати доречні кольори для власного одягу чи облаштування кімнати, накреслити план будинку тощо.

Звісно, коли в дитини щось не виходить, учитель і батьки не повинні тиснути на неї, вимагаючи високих результатів. Так можна розвинути не здібності в тій чи тій сфері, а стійку відразу до неї. Натомість школярика заохочують до певної діяльності, роблячи її захопливою.

Саме таку мету ставлять автори навчальної програми «Світ чекає крилатих» (і в середній школі — «Ліги крилатих») — дати кожній дитині певний мінімум знань і вмінь, перетворивши навчання на цікаву пригоду, а також постійно створюючи ситуації, сприятливі для проявлення здібностей, які можуть дрімати в дитині.

Саме тому завдання батьків у початковій школі — вчасно звертати увагу на значну різницю в успішності засвоєння різних предметів, а затим не силувати, а заохочувати школяриків досягати максимальних для неї результатів у кожній шкільній дисципліні.

Як зберегти здібність вашої дитини, що зробить її успішною в дорослому житті (шість причин, з яких діти з геніальних творців перетворюються на посередніх і безперспективних виконавців, — і як цьому запобігти)

7 вагомих причин віддати дитину в музичний гурток (гра на будь-якому музичному інструменті змінює мозок може дати значні переваги вашому школярику — й одразу, й у віддаленому майбутньому)

Чому здібностей замало (7 способів допомогти дитині сформувати якості, необхідні для успішного життя)