Уникати конфліктів за всяку ціну шкідливо і для взаємин, і для здоров’я. Конфлікт для дитини — це спосіб захистити свої права і висловити емоції. Дорослі навчають дітей поступатися, домовлятися, йти на компроміси, миритися — однак не всі роблять це правильно.

Психологи стверджують: кожна конфліктна ситуація потребує не лише примирення, а й розв’язання. Нерозв’язані до кінця суперечності створюють дистанцію між маленькими людьми, руйнують дитячу дружбу, спричиняють затяжний стрес, що своєю чергою позначається й на психологічному, і на фізичному стані. Тож люди мають висловити свою точку зору, знайти корінь проблеми, домовитися, що робити, аби ця проблема більше не виникала.

Потрібної поведінки в разі виникнення непорозумінь між дітьми ваш школярик уже цілком здатен навчитися. Уже у віці 7 років діти, якщо «градус» емоцій невисокий, а предмет сварки зрозумілий, можуть домовлятися і виробляти рішення, що влаштовують обидві сторони конфлікту. Щоб удосконалити цю навичку, діти практикуються під час і дріб’язкових, і серйозних зіткнень.

А от уміння задуматися про неочевидну причину конфлікту й шукати її формується, зазвичай, не раніше 11-річного віку. Сформувати його швидше дитині можуть допомогти батьки та педагоги, допомагаючи розв’язати конкретні конфлікти, свідками яких стають.

Читайте також: Дитина провокує вас на крик: 4 способи попередити скандал

Дорослий має поводитися як переговорник — спокійно, розважливо і дружньо. Для конструктивного розв’язання конфлікту потрібен не суддя, який вирішує, хто постраждав і хто винен, а медіатор — посередник, який допомагає знайти спільну мову та взаємовигідне рішення. Кожна дитина — учасник конфлікту має зробити під керівництвом дорослого такі п’ять кроків.

1. Заспокоїтися. Для цього запропонуйте дитині порахувати вголос чи подумки від одного до десяти. Дитина зосередиться на розумовій дії та «знизить напругу».

2. Розібратися в ситуації за формулою: «Я відчуваю… (гнів, розчарування, образу тощо), коли він/вона… (опис завданої дитині кривди), тому що… (чому дитину ця дія так образила/розгнівала). Я ж хочу… (опис того, що дитина хотіла/очікувала натомість). Спонукайте дитину пройти через усі ці кроки послідовно.

Що це дасть? Багатьом дітям складно усвідомити власні емоції та «відділити» їх від звинувачень і образ на адресу того, хто їх скривдив. Більш того, поділившись своїми почуттями, дитина буде більш готова зрозуміти емоції протилежної сторони конфлікту та сторонній погляд на ситуацію.

Крім того, проговорюючи вголос опис завданої кривди та причини, чому ця кривда така прикра, дитина аналізує ситуацію, розбирається у її причинах і стає готовою рухатися далі.

Друга дитина, використовуючи ту саму формулу, може спробувати пояснити і присутнім, і самій собі, чому вона так вчинила. І це буде не виправдовуванням, а аналізом власних мотивів!

3. Вибачитися, за те, що зроби(в/ла) і наговори(в/ла). Важливо, аби вибачення має бути щирим. Тому не наполягайте, аби винна сторона (або обидві) вибачилася тут же. Якщо потрібно, дайте дітям кілька хвилин охолонути.

Важливо, щоби постраждала сторона прийняла вибачення. Тут теж можете дати дитині час. Навіть якщо проблема не варта виїденого яйця, то на думку дітей конфлікт може мати катастрофічні масштаби!

4. Знайти рішення конфлікту. І тут є два важливих моменти, без яких конфлікт залишиться нерозв’язаним по суті.

По-перше, рішення має бути взаємовигідним. У разі компромісу обидві сторони вважатимуть, що з ними повелися несправедливо.

По-друге, діти мають САМІ придумати це рішення. Ви можете додавати свої п’ять копійок, однак діти мають говорити одне з одним, а не з вами. Пам’ятайте: ви медіатор, а не «повноважний посол» одного з дітей.

5. Відновити добрі стосунки. Ваша роль — пересвідчитися, що напруженість зникла й діти готові гратися чи щось робити разом далі. Якщо атмосфера залишається натягнутою, цій парочці варто трохи відпочити одне від одного.

Читайте також: Неідеальні батьки: як вибачитися перед власною дитиною

Пригадайте власне дитинство. У ньому було теж чимало сварок, можливо, навіть бійок. Коли ви намагалися запобігти конфлікту — що «працювало» тоді? А які ваші дії лише погіршували ситуацію? У вашій пам’яті чимало «кейсів». Використовуйте їх. Якщо нічого на думку не спадає, для початку навчіть дитину таких способів поведінки у «вибухонебезпечних» ситуаціях.

1. До того як вв’язуватися в конфлікт, оціни ситуацію. Лише коли розібрався, вирішуй, що робити. Часом перше враження, хто винен, а хто — постраждалий, помилкове.

2. Не втручайся, коли двоє твоїх друзів не б’ються, а лише сперечаються чи сваряться — це їхня справа, вони мають самі домовитися. Якщо вони звернуться до тебе, щоби ти їх розсудив, скажи: «Мені дуже прикро, що мої найкращі друзі не можуть домовитися. Помиріться, будь ласка, і ми поговоримо про щось інше!»

3. Уникай бійок. Вважаєш, що до тебе тут можуть підійти хлопці чи дівчата, схильні вирішувати конфлікти кулаками та шукати привід для бійки? Не будь сам, завжди перебувай у компанії хоча б двох друзів-однолітків чи одного старшого за тебе товариша.

4. Старайся не реагувати на провокації.