У вашій родині двоє чи й більше дітей? Певно, не минає і дня без дрібних і галасливих сварок між ними. Вам же доводиться бути то «миротворчим контингентом», то переговорником, то суддею у цих конфліктах.

Мрієте про мир і спокій у родині та водночас тривожитесь: якими будуть взаємини між вашими дітьми, коли вони виростуть? Нерідко буває, що дорослі брати й сестри недолюблюють одне одного, маючи між собою кілька нерозв’язаних суперечностей. Трапляється й повний розрив контактів. А вам так хочеться, щоб і вони, і ваші онуки були нерозлийвода!

Та як виховати дітей так, щоби вони дружили, любили, допомагали та підтримували одне одного? Передусім їх треба навчити знаходити спільну мову та пробачати одне одного. І робити це треба, поки вони ще відносно малі та слухаються батьків!

Навіщо дітей цілеспрямовано навчати мистецтву пробачення, як шкодить злопам’ятність здоров’ю та навчанню, і навпаки — яку користь дітям і дорослим приносить здатність прощати образи, читайте в статті Навіщо вчити дітей умінню пробачати.. А в цій публікації ми дамо кілька порад батькам, як саме це вміння виховати. Отож…

Одна дитина серйозно образилася на другу й не хоче пробачати — як діяти вам? Передусім серйозно поговорити з кривдником, і коли той виявить ознаки щирого каяття, змусити попросити пробачення в скривдженого брата чи сестри.

Водночас не силуйте постраждалу сторону погоджуватися на примирення. Якщо дитина не хоче приймати вибачення, не «вичавлюйте» з неї фальшиву згоду на мир! Хай перекипить. Зрозуміє, що кривда не така вже і значна, а гратися разом веселіше, ніж на самоті, — отоді й помириться з кривдником.

Пробачить дитина обов’язково — ви ж самі її завжди пробачаєте! А винуватець конфлікту отримає суворий урок: слід добре подумати, перш ніж говорити чи робити щось недобре. А то раптом наступного разу не пробачать?!

Вибачати — це навичка. Як і будь-яку іншу, її треба тренувати — і спочатку в «навчальних» ситуаціях. Йдеться про те, що не слід чекати конфлікту через поламану іграшку, порваний щоденник чи синець. З погляду дітей, усе, що спричиняє сльози та біль — це занадто серйозно. Тому вам потрібно починати з чогось простішого.

Отож, якщо хтось із дітей, заходячи до кімнати, трохи штовхнув брата чи сестру, дражнився чи з’їв не лише свою, а й чужу цукерку — не лише вимагайте у винуватця вибачення, а й попросіть постраждалу дитину пробачити цей вчинок.

Дітей слід привчити приймати вибачення і прощати. І коли доведеться залагоджувати справді серйозний конфлікт, ви зможете нагадати «жертві» про попередні сварки й запитати: «Пам’ятаєш, як ви з братом/сестрою прощали одне одного, мирилися і все знову ставало добре? Як гадаєш, зможеш його/її зараз пробачити?»

Пробачити — не означає «обнулити» поганий вчинок. Як поліцейський-миротворець ви мусите виконати п’ять умов залагодження конфлікту між дітьми:

• винуватець має зрозуміти, що так робити не можна;
• він повинен вибачитися перед ображеною дитиною;
• маєте вмовити ображену дитину вибачити кривдника, давши їй зрозуміти, що він у будь-якому разі отримає по заслузі;
• в присутності жертви призначте «санкції» кривднику (все має бути прозоро).

Жертві легше пробачити і «відпустити» кривду, коли вона на власні очі бачить, що справедливість відновлено. Більше того, вона навіть дещо співчуватиме братові/сестрі, адже й сама не раз зазнавала (і, без сумніву, ще не раз зазнає) такого самого покарання.

А винуватцю теж буде наука: з одного боку, від покарання за переступ не відбрешешся й не відкрутишся. А з другого — пробачення приносить справді велике полегшення!

Читайте також: фокусування-на-домашці

Не наполягайте на певному порядку дій. Покарання, вибачення, прощення — усе це відбувається спонтанно й у жодному разі не формально! Щоразу сценарій буде інакший.

Скажімо, ви зловили «на гарячому» кривдника й тут же поставили в куток. А ображена дитина раптом заявила, що вже не сердиться. Вам лишається наполягти, аби кривдник вибачився. Усе чудово!

В іншому конфлікті кривдник кинувся вибачатися, ображена дитина закричала: «Я тебе нізащо не прощу!» і втекла плакати в подушку. Ви вирішили спочатку втішити скривджену сторону та вмовляти її пробачити. Врешті, дитина заспокоїлася, а коли ви заявили: «А тепер розберемося з кривдником!» і поставили його в куток, підійшла до «порушника спокою» і… погладила по спині. «Жертва» не сказала: «Я тебе прощаю», а продемонструвала це ділом. І це теж чудово!

Ви не навчите дітей пробачати, якщо самі з гіркотою постійно згадуєте зло, якого вам завдали багато років тому. Чи досі не примирилися з родичем, який образив вас ще на весіллі. Чи тиждень лаєте продавчиню, що підсунула вам несвіжу ковбасу.

І навпаки, діти по-справжньому навчаються пробачати, коли стають свідками не лише ваших конфліктів із чоловіком/дружиною, а і примирень. Приміром, коли тато, забувши про річницю весілля, з винуватим виглядом приносить мамі її улюблені цукерки й масажує їй ноги. Чи коли мама після сварки обіймає тата й каже: «Сонце, я поводилася просто неприпустимо. Я була неправа! Через втому й нервовий день на роботі просто зірвалася й наговорила дурниць — а я ж так насправді не думаю!»

Читайте також: 5 порад батькам, як правильно реагувати на відмову молодшого школяра йnи до школи

Деякі батьки використовують почуття провини, аби змусити дітей до послуху. Вони нагадують дитині про поганий вчинок, який вона вчинила місяці, а то й роки тому, і виказують їй за нього так, ніби переступ стався щойно.

Це не лише демонструє їхнє невміння прощати. Це калічить самооцінку дитини, призводить до невпевненості в собі та різноманітних комплексів.

Так чинити — це просто педагогічний злочин! Якщо ви пробачили вчинок дитини — не згадуйте про нього, навіть у жартівливому контексті. Вона сама зрозуміла, що вчинила погано, і нагадувати про це — усе одно, що рану роз’ятрювати.

Можливо, через роки дорослий син чи донька згадає той ганебний випадок і зізнається: «Ви в мене героїчні батьки! Таке витримували — і не посивіли. Мені про те навіть сьогодні думати соромно… А ви мені це пробачили».

Ми, дорослі, — не ідеальні. У нас буває не той настрій, поганий день, непідходящий момент… І ми зриваємося на дітях, говоримо їм образливі речі.

Це дуже важко — просити вибачення у власної дитини. Однак необхідно! Ви вибачаєтеся одне перед одним, перед сторонніми людьми. А ваша дитина хіба не варта поваги — і вибачення?!

Скривдили свою дитину — попросіть пробачення, як тільки це зрозуміли. Визнайте, що були неправі. Скажіть, що ті жорстокі слова — це неправда. Що вона для вас — найкраща, найдорожча, що ви її любите й ніколи не припините любити.

Актом вибачення ви не тільки примиряєтеся і відновлюєте довіру між вами й дитиною. Ви навчаєте її і прощати, і просити пробачення. Це неоціненне вміння рятує кохання і дружбу, відновлює злагоду та є «секретом» щасливих шлюбів. Озбройте цим «секретом» своїй дітей — навчіть їх вибачати(ся).

Читайте також: 5 переваг уміння бути вдячним і 6 способів виховати цю якість у вашого сина чи доньки