Ви — без сумніву хороші батьки і прагнете забезпечити своїй дитині найкраще життя й можливості. Та часом вам здається, що дитина анітрохи не цінує того, що ви для неї робите. Трапляються моменти, коли син чи донька сприймає ваші надлюдські зусилля й жертви як щось належне, щось, що ви «повинні» їй забезпечувати. Іноді вам навіть хочеться звинуватити сина чи доньку в егоїзмі та невдячності!

Вдячність — це не стільки риса характеру, скільки навичка, помножена на співчуття, співпереживання, вміння зрозуміти емоції та мотиви поведінки інших людей. Інакше кажучи, хочете мати вдячну дитину — виховайте її такою! А допоможуть вам у цьому дрібка терпіння — і власний приклад щодня.

Вдячність — це не просто чемна реакція на допомогу іншої людини. Це емоція, яку людина може викликати сама, проаналізувавши ситуацію і знайшовши навіть у скрутному становищі позитивний момент.

Екстремальний приклад: родина потрапила в автотрощу і відбулася незначними травмами. Можна, звісно, усім разом битися в істериці через синці, втрату машини, зруйновані плани… А можна, навпаки, дякувати долі, що не сталося нічого непоправного — ніхто не загинув і не скалічився. Дякувати мамі, що вона того дня, як завжди, наполягла, аби діти на задньому сидінні пристібнулися пасками безпеки. Татові — за те, що їхав без перевищення швидкості. Медикам, які прорвалися до місця автопригоди через затор і на совість оглянули переляканих дітей. Дякувати свідкам, які не дали водію-винуватцю втекти з місця пригоди…

Якщо ви вмієте бути вдячним і вчите цього дітей, вони пронесуть через усе життя усвідомлення позитиву, знайденого в страшній ситуації, й уміння дякувати долі та іншим людям. Саме цей позитив вони і пам’ятатимуть — а не жах від миттєвостей на межі життя і смерті.

Більш «помірний» приклад — тривала хвороба бабусі, яка змусила всю родину мобілізуватися й доглядати її впродовж кількох років. Мудра родина не бідкатиметься через нові труднощі. Члени такої родини висловлюватимуть одне одному вдячність: за уроки терпіння, нові навички(наприклад, робити уколи), вміння організувати своє життя і творчий перерозподіл побутових обов’язків, щоби бабуся постійно отримувала необхідне піклування. А потім, через довгі роки, родина згадуватиме позитивні моменти спілкування з хворою, коли та ділилася сімейними рецептами і спогадами про молодість.

Якщо ви вмієте відчувати вдячність у подібних ситуаціях, то обов’язково зможете навчити цього й дітей. Це принесе їм чималі вигоди — і «моментальні», і віддалені — у дорослому житті.

1. Навичка розпізнавати ситуацію, у якій слід виявити вдячність, — важлива для майбутнього дорослого. Люди більше поважають і приязніше ставляться до тих, хто вміє висловити вдячність словами чи діями. Однак це далеко не єдина вигода, якою впродовж усього життя користуються ті, хто змалку навчився бути вдячним.

2. Вдячні діти в дорослому житті не так часто стикаються з депресією. Вони не схильні до «чорної» заздрості, виявляють меншу залежність від матеріальних благ. Інакше кажучи, рівень щастя такої людини не буде залежати від моделі телефона, яким вона користується.

3. Вдячні діти краще навчаються в середніх і старших класах. Американські психологи побачили зв’язок рівня вдячності та шкільної успішності нещодавно, на основі вивчення багаторічної статистики. Вони дійшли висновку: діти, які вдячні за те, що мають, схильні більше старатися заради майбутнього успіху.

4. Одна з базових потреб кожної дитини — відчувати любов із боку родини. Діти, які здатні розпізнати позитив у своєму житті й бути вдячним за нього, впевнені, що їх люблять. Вони відчувають захист і підтримку своєї родини — це робить дітей сильнішими і впевненими в собі.

5. Вдячні люди цінують і люблять те, що в них є тут і зараз. Вони, як правило, успішніші за тих, хто не вміє дякувати долі за те, що має. І тут немає жодної містики — якщо звертаєш увагу на наявний позитив у власному житті, то краще бачиш можливості, якими можна скористатися. Невдячна людина таких моментів просто не вміє помічати.

6. Найбільше помітної користі виховання вдячного ставлення до життя дає дітям, схильним до песимізму. Настрій, а отже, і самооцінка, і якість життя дитини-песиміста покращуватимуться, якщо постійно заохочувати цю дитину виявляти вдячність (тренувати її). Діти-оптимісти такого відчутного ефекту не отримуватимуть — у них і так усе гаразд. Їх важливіше навчити виявляти вдячність «красиво» — на словах і справою.

1. Хтось допоміг вашій дитині — прокоментуйте цей випадок: «Дивися, твоя старша сестричка не пішла гуляти, а допомогла тобі знайти малюнок в Інтернеті — і який чудовий проєкт у тебе вийшов!»

2. Заохочуйте дітей виявляти вдячність і вчіть їх різних способів дякувати:
- обов’язково говорити слова вдячності;
- намалювати й подарувати малюнок на знак подяки;
- написати слова подяки за подарунок чи послугу на вітальній листівці та вручити її;
- зробити щось хороше цій людині у відповідь.

3. Подавайте послідовний приклад вдячності. Дякуйте самі і вчіть дитину дякувати:
- за реальну допомогу чи подарунок;
- у відповідь на комплімент (не заперечувати комплімент, а дякувати за нього);
- у разі спізнення на зустріч не лише вибачатися, а й дякувати людині за те, що дочекалася;
- у відповідь на критику (навіть несправедливу) чи пораду (навіть непрохану);
- людині, яка поділилася з вами своїми переживаннями, страхами, емоціями;
- коли не впевнені, чи треба у цій ситуації дякувати.

4. Навчіть дитину висловлювати вдячність іншим людям попри страх і сором’язливість. Ваша дитина сором’язлива чи занадто скромна, щоби прилюдно підійти до людини, особливо «важливої», і подякувати? Навчіть її долати страх перед цією ситуацією. Прищеплюйте дитині думку: виявити невдячність — набагато гірше, ніж потрапити в незручне становище! А якщо дитина навчена кількох «формул» виявлення вдячності, незручної ситуації точно не буде…

5. У повсякденних розмовах хоча б раз на день перелічуйте все, за що можете подякувати долі сьогодні. Наприклад: «Сьогодні був важкий, але загалом хороший день. Адже ми змогли подолати всі труднощі! У нас на столі ситна і смачна вечеря. Поцілуймо нашу маму: вона теж натомилася, а як смачно для нас усе приготувала!..»

6. Привчіть дитину «приймати» ситуації, які не можна змінити, і бути вдячною за будь-які позитивні моменти. Вживайте вислови зі словами: зате., при цьому., добре, що в нас є…

Так, якщо в усьому будинку зникла електрика й дитина висловлює невдоволення, слід говорити таке: «Маємо бути вдячні, що в нас газове опалення та плита. Нам тепло, і ми можемо приготувати вечерю». Або: «Який тато молодець, що купив потужний ліхтар з акумулятором. Можеш довчити вірш при його світлі».

Ви, без сумніву, «видресирували» дитину ще в дитсадку казати «дякую». Однак чи здатна вона відчувати вдячність так само, як це відчуває доросла людина?

Виявляється, що це почуття формується поступово. Психологи дійшли висновку: діти починають відчувати вдячність як емоцію «дорослого типу» десь у віці 7–9 років. Однак до досягнення дитиною 12-річного віку вдячність буде виявлятися далеко не в кожній ситуації, коли ви хотіли би її бачити. Часом маленький жест із вашого боку буде викликати в сина чи доньки сльози зворушення, а в інших випадках дитина нібито ігноруватиме те, що ви для неї зробили, — може «забути» про елементарний вияв вдячності.

Чому це так? Із 10–12 років діти потроху втрачають егоцентризм. Однак він зникає, так би мовити, «нерівномірно». Часом це означає «крок уперед — два кроки назад». Дитина іноді поводиться мудріше за свій вік, а іноді неначе повертається в «молодшу», більш егоїстичну стадію.

У передпідлітковому віці (і часом навіть у підлітковому) це нормально! Пам’ятайте: скільки б разів ви не спостерігали «крок назад», дитина все одно «просуватиметься» в тому напрямі, який ви їй задаєте. Головне, аби ви, батьки, були послідовні!