Вважаєте найкращим відпочинком пікнік із галасливою компанією друзів, знайомство з новими людьми, яскраві враження? А от ваша дитина - повна протилежність: проситься додому в розпал святкування дня народження однокласника, між походом на екскурсію і книжкою вибирає останню, неохоче знайомиться з новими людьми?

А може, при перших ознаках конфлікту ваш син чи донька, замість розібратися з протиріччями, помиритися й жити мирно й щасливо, замикається в собі? Неохоче ділиться своїми думками? Часом здається вам відчуженою й байдужою до ваших переживань, і через це між вами постійно виникають непорозуміння?

Якщо ви від природи комунікабельна людина, то робите припущення: з вашою дитиною щось негаразд. Певно, комплексує через щось... Сором’язлива... Із цим треба щось робити! Це... неприродно! Негайно перевиховувати - вона ж не може провести все життя в самоізоляції!..

Часом таких дітей буквально примусово знайомлять з однолітками, записують до театральних студій чи футбольних секцій, аби ті навчалися “самовиражатися” чи “працювати в команді”. Словом, силоміць навчають “здобувати друзів і впливати на людей” - а позитивного результату немає. Дитина навчається кількох прийомів спілкування, однак при першій нагоді все одно усамітнюється, ховається, як равлик у свою хатинку, зводячи спілкування до необхідного мінімуму.

Що ж відбувається? Уся біда - у вродженій (наголосимо, не вихованій, а записаній у нашій ДНК) особливості нервової системи. Одних людей спілкування й перебування в центрі уваги наповнює енергією, а інших, навпаки, виснажує. Відтак перші обожнюють перебувати у багатолюдному колі, а другі полюбляють усамітнюватися і спілкуються переважно з вузьким колом близьких. І це уподобання ділить людство на два ворогуючі табори: екстравертів й інтровертів.

Далекого 1921 року психолог і філософ Карл Густав Юнг після тривалого дослідження того, як люди розподіляють увагу на світ навколо себе і власні думки й переживання, оприлюднив теорію, яка залишається актуальною й досі: є два типи людей: екстраверти й інтроверти.

Екстраверти більше схильні орієнтуватися на зовнішній світ, місця, речі, людей, діяльність. Прагнуть до активного спілкування й обожнюють, коли перебувають в центрі уваги. Це буквально сенс їхнього життя. Більш того - спілкування для екстравертів є джерелом енергії! Тож для них найстрашніше - ізоляція від інших людей і бездіяльність. Вони не схильні до самоаналізу чи пасивного спостереження. Телеведучі, політики, бізнесмени, успішні менеджери по роботі з клієнтами - вони всі яскраві екстраверти.

“Мама не розуміла, як узагалі можливо стомлюватися від людей. Для неї це було все одно, що стомлюватися від дихання. Дихання ж необхідне: припиниш - помреш. Тож вона не розуміла і не приймала в моєму житті багатьох речей. Приміром, як можна працювати без колективу, як можна не прагнути перебувати в людних місцях і в центрі уваги”, - ось як анонімний учасник форуму спільноти “Я - інтроверт” у LiveJournal описує свою маму, вираженого екстраверта, і свою, протилежну маминій, особистість.

Так, інтроверти - цілковита протилежність екстравертам. Це люди, орієнтовані “всередину”, на свої думки. Зовнішній світ дає їм не наказ до негайної дії, а передусім тему для роздумів, джерело творчого натхнення чи наукової гіпотези. Вони не реагують одразу, а обдумують і вже потім діють (чи НЕ діють), виявляють емоції (чи стриманість).

Для інтровертів спілкування, гамір, перебування в центрі уваги чи просто в людному місці - не джерело енергії, а навпаки, бездонна прірва, в якій ця енергія зникає! Після кожного виходу в люди інтроверту потрібен час і спокійне, тихе місце для “підзарядки”. Учені, психологи, дослідники, письменники, бухгалтери, редактори й програмісти здебільшого - інтроверти. На дозвіллі вони займаються справами, які можна робити на самоті: біг чи прогулянки, живопис, гра на музичному інструменті тощо.

Між цими типами-крайнощами є “сіра зона” амбіверсії. Амбіверт - це проміжний тип особистості, він перебуває десь посередині. У декого риси екстраверта й інтроверта можуть бути добре збалансовані, але в більшості амбівертів є більш-менш помітний “перекос” у бік інтроверсії чи екстраверсії. У будь-якому разі на тлі амбівертів яскраво виражених екстравертів й інтровертів дуже легко помітити.

Якщо ви виражений екстраверт, пропонуємо подивитися на проблему з погляду “відлюдькуватих” дітей, які, коли виросли, зрозуміли: закомплексованість і сором’язливість ні до чого. Вони, на відміну від своїх цілком звичайних батьків-екстравертів, - абсолютно нормальні інтроверти.

“Коли я була дитиною, моя мама-екстраверт постійно мені дорікала: “Що ти за людина?! У тебе навіть подруг немає!” Залежно від настрою фраза могла бути забарвлена жалістю чи навіть презирством. Мама вперто не могла зрозуміти, що мені вони не були потрібні. Мені й без компанії було не нудно”.

“Ми з мамою почали знаходити спільну мову, лише коли мені виповнилося 13. Я тоді висловила свою думку з якоїсь важливої теми, і мама здивувалася моїй розсудливості та сказала, що я розумніша за багатьох її подруг. Але все-таки нам складно спілкуватися і досі”.

“Мамі-екстраверту зі мною було дивно, а мені з нею - складно. Тепер сина-інтроверта доводиться рятувати від бабусі, яка весь час намагається його запхати то на футбол, то в старости, а він опирається, але боїться образити. Доводиться ставати між ними й викликати вогонь на себе. З екстравертами складно, їм і на думку не спадає, що це не забаганки...”

Те, що ви щойно прочитали, - анонімні історії зі згаданого вище форуму. Уже дорослі люди-інтроверти описали власні проблемні взаємини з батьками-екстравертами, що виникали через те, що батьки просто не розуміли різниці між інтроверсією і сором’язливістю, інтроверсією і комплексом неповноцінності, інтроверсією і нелюбов’ю до людей.

Так, більшість виражених екстравертів не замислюються, в чому полягає різниця між їхніми власними й інтроверсійними психологічними “налаштуваннями”. Як ми вже зазначали, екстраверти вважають спілкування необхідним, як кисень, тому інтроверсія їх лякає. Вони щиро не розуміють потреби інтровертів дозувати спілкування - і навішують ярлики: “відлюдько”, “мізантроп”, “закомплексований”, “сором’язливий”, “синя панчоха”, “грубіян”. Або й намагаються “допомогти”, перевиховати.

По-перше, інтроверсія - це вроджений тип особистості. Інакше кажучи, що маєте, те маєте. Перевиховувати яскраво виражено інтроверта марно. Навіть якщо він сам прагне змінитися, максимум, що йому вдасться - навчитися застосовувати техніки ефективного спілкування, ведення переговорів тощо. Постійно перебувати між людей все одно буде складно. Після кожної вдалої імітації “душі компанії” інтроверту доведеться ховатися подалі від людей, щоб заспокоїти нерви й відновити втрачену енергію.

По-друге, навіщо перевиховувати?! Інтроверсія - не якась патологія, не відхилення, це НОРМА. Висока чутливість до зовнішніх подразників не означає, що кожен інтроверт закомплексований чи сором’язливий, чи не любить людей. Серед інтровертів чимало успішних, упевнених у собі на 200%, амбітних, дотепних, цікавих яскравих особистостей. Вони просто потребують більше (й частіше!) тиші та спокою. Вони вміють отримувати задоволення від життя, розслаблятися (саме інтроверти винайшли медитацію і йогу!), мають багатший внутрішній світ, ніж пересічний екстраверт, і нерідко цінують чесність і щирість вище, ніж гарні манери.

Хоча в інтровертів, як правило, справді мало (з погляду екстраверта) друзів, вони ВМІЮТЬ дружити. Інтроверти - чудові слухачі, співчутливі й завжди готові подивитися на проблему з погляду іншої людини. Просто віддають перевагу якості перед кількістю!

10-12-річна дівчинка може бути цілком задоволеною життям, навіть якщо листується в чаті лише з однією-двома подругами. При цьому вона може подобатися і дорослим, і одноліткам, мати достатньо високу самооцінку. Виходити до дошки - справжня мука, однак із місця завжди відповідає охоче. Після кожного дня у школі нагадує вичавлений лимон і скаржиться на гамір, через який не чути власних думок, а найкращим вихідним вважає день, проведений удома на самоті.

Якщо ваша дитина - виражений інтроверт, це не проблема. Це ЧУДОВО! Скоріше всього, навіть зараз вона схильна думати перед тим, як щось робити. Це оберігає її від ризикованих учинків, а вас - від ранньої сивини. Маленький інтроверт посидючий, здатен старанно вчитися і має непогані шанси вирости вдумливою, мудрою, й успішною людиною. Головне, запастися терпінням і навчитися правильно спілкуватися з вашим сином чи донькою.

Інтроверти дуже добре розуміють власні емоції й почуття. Вони співчутливі, добрі й часто виявляють неабияку мудрість навіть у дитинстві. Однак емоційна реакція у них настає трохи пізніше, ніж в амбівертів й екстравертів. У вас емоція виникає одразу після стресової події. У дитини-інтроверта все інакше: подія, ПАУЗА (Що це було? Як на це реагувати?), а вже затим емоційна реакція. Через це інтроверт може здатися грубим і нечутливим.

До того ж ви й вона по-різному реагуєте на конфлікт. Приміром, ви схильні вибухати емоціями, з’ясовувати стосунки, а тоді розв’язувати проблему й емоційно миритися. Ваша дитина з любові й поваги до вас уникатиме ескалації конфлікту. Та оскільки вона не розуміє, якої поведінки ви від неї очікуєте, небажання нею обговорювати проблему легко сприйняти за відчуженість і байдужість.

Саме тому ви маєте допомогти дитині навчитися розповідати про свої емоції. Навчити не просто усвідомлювати, а характеризувати словами кожну з них. Тому завжди й чесно відповідайте на її запитання, що ви відчуваєте в той чи той момент. Хваліть її вияви доброти, співчуття, тактовність. Так дитина навчиться швидше орієнтуватися: як відреагувати, що сказати в тій чи тій ситуації.

Діти-інтроверти вміють зупинятися й насолоджуватися моментом: красивою картинкою в книжці, пазлом, розгляданням цікавої вітрини. Якщо ви нікуди не спізнюєтеся, зупиніться і собі. Приєднайтеся до цього моменту - може, і ви відчуєте його магію

Інтроверти нудьгують, коли їм нема про що роздумувати. Заохочуйте інтерес дитини до навчання, регулярно водіть у бібліотеку, обговорюйте книжки й фільми, допомагайте шукати джерела інформації у сфері зацікавлень - дитина буде щасливою, задоволеною життям і розвиватиметься!

Інтроверти схильні мислити - тож хай дитина вчиться мислити критично і креативно! Здатність до творчості й нестандартного мислення - неоціненна перевага у 21-му столітті. Радьтеся з дитиною щодо різних питань. Допомагайте шукати розв’язання її власних проблем. Дозволяйте їй випробовувати різні творчі заняття.

Інтроверти, як не дивно, - чудові співрозмовники, коли йдеться про глибокі, змістовні теми. Коли розмова цікава, дитина-інтроверт не тільки уважно слухатиме, а й підтримає діалог, ставитиме запитання й висловлюватиме власні думки! Тож заохочуйте її участь у серйозних бесідах.

Інша справа - так звані розмови ні про що. Інтроверту складно заводити ввічливі поверхові бесіди з малознайомими людьми. Він не бачить сенсу в порожній балаканині, яка, втім, здатна зблизити людей, розрядити ситуацію і просто розважити. Отож ваше завдання - навчити дитину підтримувати легку бесіду, а також етикету спілкування. Упевнений у своїх навичках спілкування інтроверт - це цікавий і дотепний співрозмовник!

Діти-інтроверти ненавидять, коли їх ставлять на стілець перед десятком гостей і вимагають “розказати віршик”. Їм більше до вподоби бути глядачем, а не артистом на сцені.

Не плутайте це із сором’язливістю чи надмірною скромністю (хоча вони теж можуть бути в багажі інтроверта). Водночас такі діти люблять публічну похвалу, коли вважають її заслуженою. Просто при цьому не виставляйте їх у центр кімнати ;).

Заохочуйте вашу дитину до творчості: 5 простих способів

Хочете, аби ваш школярик засвоїв мистецтво «жити дружно»? Тоді робіть ось що

Як впливають на дитину комп’ютерні ігри: 4 таємні переваги геймерів

4 причини вчити школярів основ каліграфії