6 причин, чому на дитину не можна кричати, і 10 порад, як цього уникнути
Те, що тато або мама не в змозі стримати емоцій і часто підвищують голос на сина (доньку), може не лише засмутити чи налякати його (її), а й призвести до проблем у майбутньому.
Що ж відбувається в голові дитини, коли на неї кричать батьки або авторитетні для неї дорослі?
Коли на молодшого школяра кричать, він не в змозі зрозуміти, чого батьки хочуть цим криком добитися. Крик просто лякає, адже є виявом агресії. Але батьки не просто перевантажують нервову систему дитини, підвищуючи на неї голос. Деякі батьки й матері, емоційно висловлюючи своє незадоволення або розчарування поведінкою сина (доньки), не добирають слів.
Усі образливі слова, які малеча чує на свою адресу під час таких скандалів, вона запам’ятовує і робить зі сказаного батьками власні — дитячі, але зовсім не оптимістичні — висновки. У її підсвідомості якраз формуються уявлення про світ, правила життя в ньому, а головне — про власну цінність як людини. На жаль, через прикрі слова й тон, якими їх доносять до дитини, ці уявлення будуть викривленими, непривабливими, словом — негативними.
Отож, регулярно підвищуючи голос на дітей, тати й мами програмують її на нещасливе й багате на конфлікти життя. То який саме вплив має батьківський крик на дитину?
1. Емоційна травма
Регулярне підвищення голосу на дитину може позначатися на її психологічному розвитку. У хлопчиків і дівчаток, на яких постійно гримають, часто спостерігаються страх, тривожність і низька самооцінка. Вони почуваються недостойними любові чи поваги, а це може перешкоджати їхньому емоційному зростанню й розвитку.
Негативний вплив крику на психіку молодшого школяра може даватися взнаки й у старшому віці. Дорослі, на яких часто кричали в дитинстві, нерідко стикаються з тривогою, депресією та іншими емоційними проблемами. У цих людей також бувають труднощі з формуванням здорових стосунків і підтриманням позитивної самооцінки.
2. Проблеми з поведінкою
Крик позначається на поведінці дитини. Діти, яких регулярно лають на підвищених тонах, можуть зростати агресивними, непокірними й зухвалими, зі слабким контролем імпульсів, не схильними додержувати правил й інструкцій.
Крім того, молодші школярі часто імітують стратегії вирішення конфліктів, які вони спостерігають або учасниками яких є. Якщо в родині крик — поширена реакція на стрес або незгоду, діти несвідомо наслідують цю поведінку (хоча й прагнуть позбавитися такого ставлення до себе). Це робить їх схильними до агресії або замкнутими в соціальній взаємодії.
3. Зникає мотивація навчатися
Середовище, у якому перебуває дитина, потужно впливає на її здатність концентруватися й запам’ятовувати інформацію. Якщо батьки часто сваряться між собою або гніваються на дитину, вона може потрапити в низхідну спіраль негативної поведінки:
- заряджена конфліктом атмосфера в домівці може заважати школярику зосередитися на домашніх завданнях;
- як результат - домашку він виконує недбало, аби якнайшвидше піти на вулицю чи деінде - подалі від сердитого дорослого;
- це призводить до того, що батьки постійно кричать на школяра через якість виконання домашки й низькі оцінки;
- у того, своєю чергою, з’являється негативне ставлення до навчання;
- далі він і школу асоціюватиме з почуттям страху й тривожності.
Ба більше, батьки, які постійно голосно сварять сина (доньку), можуть ненавмисно прищепити йому (їй) негативні переконання щодо власних здібностей дитини. Коли її постійно критикують і принижують, зокрема висловлюють сумніви в її розумових здібностях, вона може повірити, що не здатна добре навчатися. Це призведе до втрати впевненості й мотивації, що ускладнює досягнення успіхів у навчанні.
4. Замкненість або агресивна поведінка
Коли батьки постійно кричать на сина (доньку), це створює атмосферу страху й тривоги. Може страждати самооцінка, оскільки дитина відчуває себе безсилою і безпорадною перед батьківським і/або материнським гнівом. Із часом вона стане соціально замкненою, нерішучою в спілкуванні з оточенням. У дорослому житті цій людині буде складно налагодити здорові стосунки, вона не матиме впевненості в собі.
Деколи діти, на яких кричать батьки, можуть демонструвати деструктивну поведінку в класі або неформальній групі однолітків. Такі школярі намагаються самоствердитися й здобути контроль, оскільки вдома почуваються безсилими. Вони можуть стати агресивними до оточення, використовуючи інших дітей як мішень для вихлюпування накопиченого розчарування й гніву. Власне, це одна з причин булінгу.
5. Утрата довіри до батьків, а також зв’язків із ними в старшому віці
Дорослі, які постійно кричать на дитину, руйнують її довіру до них. Коли вона підростає, то зазвичай припиняє звертатися до батьків за порадою чи підтримкою. Брак довіри може призвести до того, що між батьками й дітьми взагалі припиниться будь-яке спілкування!
Син (донька), коли підросте, вважатиме, що тато й мама не здатні його (її) зрозуміти, їм байдуже до його (її) проблем, вони його (її) ненавидять і взагалі шкодують, що на світ народили. Це не перебільшення, такими словами проблемні підлітки часто описують власне уявлення про батьківське ставлення до них.
Ми впевнені, що у ваших стосунках із нащадком такого не станеться. Водночас, щоб ви знали, як підтримати психологічний добробут дитини і сприяти зміцненню стосунків між вами й сином (донькою), пропонуємо 10 практичних порад, які легко запам’ятати й досить просто застосувати в потрібний момент.
1. Глибоко вдихніть і видихніть
У момент розчарування або гніву зробіть кілька глибоких вдихів і видихів, перш ніж щось говорити дитині, що провинилася, чи реагувати на її нечемність. Це допоможе вам заспокоїтися, а також добирати слова й тон більш обдумано.
Якщо ви ще не опанували яку-небудь просту техніку дихання для заспокоєння (дихання “трикутником”, “квадратом”, дихання на рахунок тощо), радимо навчитися цього. Знадобиться в будь-якій емоційно зарядженій ситуації.
2. Поставте конфлікт на паузу
Якщо ви відчуваєте, що ось-ось закричите, оголосіть перерву. Скажіть: «Мені треба заспокоїтися. Через 5 хвилин продовжимо розмову». Підійдіть до вікна, подивіться в нього, щоб зібратися з думками.
Виходити до іншої кімнати небажано, якщо ви раніше не практикували таких пауз у складних розмовах. Дитина за час вашої відсутності ще більше рознервується й поки що стримана розмова може перерости в неконтрольовану істерику.
3. Говоріть тихо
Розмовляйте з дитиною спокійним і тихим голосом, щоб створити мирну атмосферу і взаєморозуміння. Водночас слідкуйте за тоном, мімікою і жестами. Бо якщо вони будуть загрозливими, гнівними, напруженими, це дасть ефект, протилежний бажаному.
Процитуємо спогад старшокласника: “Краще б мама на мене кричала! Я так лякався, коли вона починала цим тихим і крижаним тоном мене відчитувати!.. Я чомусь дуже боявся, коли вона так розмовляла зі мною”.
4. Якщо ставите вимоги, чітко формулюйте їх
Переконайтеся, що дитина розуміє, чого ви від неї очікуєте і якими будуть наслідки, якщо вона не виправдає цих очікувань. Загальні фрази на кшталт “Щоб це було востаннє!”, “І щоб відтепер у кімнаті був ідеальний порядок!” не працюють!
Спрацьовує конкретика: “Поки я біля каси складаю куплене в пакет і сплачую за нього - нікуди не відходь, поводься чемно й тихо! Якщо відволікатимеш мою увагу, я можу забути щось біля каси, загубити гаманець або неправильно порахувати решту. Тому всі питання - до або після каси!”, “Закінчила гратися - одразу розклади іграшки по коробках, у яких вони живуть. Книжки мають стояти на своїх поличках, зошити - складені в шухляді. А побиті олівці, списані стрижні від ручок та інше сміття одразу клади в спеціальний кошик під столом!”
5. Використовуйте позитивну мову
Замість того, щоб говорити «Не [роби такого більше]", що може спровокувати захисну або протилежну поведінку, намагайтеся використовувати позитивну мову, яка заохочує бажану поведінку. Скажіть: «Наступного разу роби так…» і поясніть, навіщо робити саме так, а не інакше.
Замість того, щоб гиркнути: “Ніколи більше не бери татів шампунь!”, - скажіть: “Користуйся лише своїм шампунем. Ось він. Від мого й татового в тебе алергія, свербітимуть руки й голова”.
6. Обговорюйте одну провину за раз
Вирішіть, яку ОДНУ проблему розв’язувати під час серйозної розмови з дитиною, а обговорення яких можна відкласти. Тож коли ваша мета - обговорити з донькою низьку оцінку за контрольну (діагностувальну) роботу, то не відвертайте вашу спільну увагу на бруд під її нігтями або неприбрану поличку.
Словом, чітко визначте, за що ви будете зараз картати сина (доньку), а на решту не звертайте уваги. Принцип «Зачитайте весь список» тут зашкодить: дитина просто не зрозуміє, за що ж саме їй влетіло, і вже точно не запам’ятає цього “списку”.
7. Практикуйте активне слухання
Активне слухання - це концентрація уваги на тому, що і як розповідає вам співрозмовник. Ваше завдання - повністю зрозуміти суть і мету сказаного, мотивацію та емоції мовця.
Уважно вислуховуйте версію вашої дитини про прикру ситуацію, яку вирішили обговорити. Під час розмови вдумливо реагуйте на її слова й мову тіла. Не перебивайте, не відкидайте її почуття.
До речі, активне слухання - універсальне вміння. Працює і в будь-якій безконфліктній ситуації. Ба більше, воно запобігає значній частині потенційних конфліктів!
8. Дбайте про себе
Так, це теж педагогічний лайф-хак. У літаку ви маєте спочатку вдягнути кисневу масаку самі, а потім уже на дитину, інакше задихнетеся обоє. Так і тут.
Виснажені тато й мама — це розтяжка з міною на шляху дитини. Один хибний крок дитини, об’єктивно не вартий навіть уваги, і врівноважена зазвичай людина просто вибухає, зриваючи накопичений негатив на синові (доньці). Ви ж такого не хочете, правда?
Отож, чи достатньо ви відпочиваєте? Чи робите фізичні вправи, чи повноцінно харчуєтеся й загалом піклуєтеся про себе, щоб краще справлятися зі стресом? Дбайте про свої первинні потреби, інакше вашу поведінку диктуватимуть не любов і повага до дитини, не здоровий глузд, а стрес від недосипання, пропущеного обіду або браку води в організмі.
10. Хваліть і заохочуйте
Зосередьтеся на позитивній поведінці сина (доньки) й хваліть його (її) зусилля. Діти завжди прагнуть уваги. Тож якщо дорослий звертає увагу на дитину лише тоді, коли вона робить щось небажане, така поведінка повторюватиметься!
Якщо хочете, щоб дитина поводилася добре, приділяйте їй позитивну увагу саме в ті моменти, коли вона демонструє правильні дії. «Розумничка! Так якісно помила посуд! Ти як завжди, тримаєш марку. Підстав вушко - поцілую».
Отже, батьки, які постійно кричать на своїх дітей, більше завдають їм шкоди, ніж виховують. Натомість їм варто спілкуватися зі своїми дітьми в позитивній манері, будуючи взаємну довіру й повагу на все життя. Так вони допоможуть своїм дітям вирости впевненими в собі й емоційно здоровими дорослими.
Читайте також:
Поділіться цією сторінкою
31.01.2024