Якщо дитина заявляє: «Я не хочу сьогодні йти до школи», — у неї є причина. І з її погляду, ця причина — цілком поважна. Що ж мало статися, аби загалом слухняна й керована дитина відмовилася виконувати «священний обов’язок перед батьківщиною»?

Відмахнутися за браком часу від такої заяви — варіант… скажімо так: потенційно небезпечний. (Тут, гадаємо, у кожної турботливої мами вже ввімкнулася уява й на думку спало відразу кілька можливих причин — одна страшніша за другу.)

Хороші батьки не повинні ігнорувати таких заяв. Та як діяти, аби, з одного боку, не дати дитині маніпулювати вами, а з другого — не образити її та не залишити без підтримки в складній ситуації?

Перше, що ви маєте зробити, — відкласти все. Змиріться з тим, що найближчі 5–10 хвилин ви присвятите не зборам у школу, а розмові з дитиною. Ви ж не на літак спізнюєтеся?! Врешті, 10 хвилин зараз заощадять вам купу часу й нервових клітин згодом — завдяки тому, що ви не допустили погіршення ситуації.

Відмова йти до школи — це тривожна поведінка для дитини, яка загалом позитивно ставиться до навчання й раніше не мала нічого проти щоденного відвідування школи. Отож глибоко вдихніть-видихніть разів із п’ять (це гарантує, що ви не зірветеся на крик) — і скажіть приблизно таке: «Сонечко, ходити до школи — це така сама робота, як у тата й мами, розумієш?.. Поясни, будь ласка, чому саме ти не хочеш йти сьогодні до школи? Я хочу зрозуміти й допомогти!»

Раптове виникнення «нелюбові» до школи може стати наслідком… будь-чого. Дитина не завжди здатна чітко пояснити, чому не хоче йти на уроки.

Ваше завдання — поставити низку запитань, які допоможуть вашій дитині «розкритися». Ви можете виявити, що:

• школярик боїться контрольної;
• нудно на заняттях, бо програма надто легка;
• кривдять однокласники;
• хтось налякав у школі;
• старшокласники забрали гроші на сніданок і погрожували розправою;
• виник конфлікт з учителем;
• починається ГРВІ, болить голова чи живіт;
• дитина посварилася із сусідом по парті;
• страшно чи соромно ходити в шкільний туалет;
• виникли несподівані труднощі в навчанні, про які ви ще не знаєте, тощо.

Отож пильно спостерігайте за дитиною і ставте запитання. Якщо відповіді дитини не прояснили ситуацію на всі сто, вам доведеться впродовж цього ж дня зателефонувати вчителю й поставити кілька запитань йому. Пазл обов’язково складеться — і ви будете знати, що робити далі!

«Хвороба» багатьох батьків — ставити дитині запитання, однак слухати відповіді неуважно, тому що «час не чекає» й доводиться паралельно ще щось робити. Через це в дітей складається враження, що батьки просто не хочуть їх чути. Звісно, це враження хибне, однак воно призводить до втрати бажання ділитися з батьками сокровенним.

Якщо тут і зараз на вдумливу розмову немає часу (приміром, діставатися до школи доводиться електричкою, і її ніяк не можна пропустити), уточніть у дитини передусім, чи добре вона почувається, а далі скажіть таке: «Я дуже стурбован(а/ий) тим, що ти не хочеш йти до школи. Освіта — це дуже важливо, і школу пропускають лише у виняткових випадках. Нумо, все-таки, збиратися. Поговоримо тихенько по дорозі. Врешті, якщо все справді погано, підемо до мене на роботу, а не в школу, гаразд?»

Слід пам’ятати: це на ваш погляд проблеми в дитини — неістотні та дрібні. Для самої дитини кожна халепа — масштабна, без перебільшення — питання життя і смерті. Тому знайдіть ці 10 хвилин, виявіть повагу й увагу до проблем школярика! Вислухайте, що він готовий вам розповісти.

Гарантуємо, у 99 % випадків дитина виговориться, зрозуміє з вашою допомогою, як розв’язати проблему, і погодиться йти на уроки! Якщо ж ідеться про булінг або іншу фізичну небезпеку, — звісно, доведеться відкладати решту справ і звертатися до вчителя й адміністрації школи. Це — тема для окремої розмови…

Ви зрозуміли, що в дитини немає вагомих підстав (контрольна, конфлікт, хвороба тощо) пропускати школу? Якщо ваше сонечко досі відвідувало уроки охоче й загалом вчиться добросовісно, а тут раптом попросилося залишитися вдома, можливо, винна звичайна перевтома!

Сучасний стиль життя не дозволяє спати вволю ні дорослим, ні дітям. А ще в кожної людини бувають дні, коли вона просто не здатна працювати: зосереджуватися, напружувати мізки, запам’ятовувати нову інформацію, виконувати складні завдання. Що вже говорити про наших сонечок, зайченят і кошенят…

Є кому доглянути дитину вдома? Якщо так, телефонуйте/пишіть учителю, що залишаєте дитину вдома, домовляєтеся, щоби їй вислали домашні завдання, — і хай відіспиться чи просто відпочине в тиші і спокої.

Водночас педагоги-експерти радять домовитися з дитиною, що такі «атракціони» припустимі не більше трьох разів на рік — і ніколи в день, коли планується самостійна чи контрольна робота! Наступного разу, коли дитина зізнається: «Ну так не хочеться до школи… Просто жесть», — ви їй нагадаєте: «Ти вже використа(ла/в) один із трьох річних відгулів. Може, усе не так печально, і все-таки прибережеш відгул на гірший день?» Маючи можливість вибору, добросовісні учні частіше погоджуються йти до школи, ніж «витрачають» відгул.

Любити дитину — часом означає змушувати її робити те, що потрібно, а не що хочеться. Якщо ваша дитина трішечки схильна до лінощів (скажімо, ніколи не зробить сьогодні того, що можна відкласти на завтра), а поважної причини пропускати школу немає — виявіть «сувору любов».

Обійміть дитину і скажіть: «Я тебе дуже люблю й хотіла б побути вдома — разом із тобою. Але щодня я ходжу на роботу, щоби заробляти гроші на їжу й одяг, Інтернет, іграшки та інші потрібні речі. А твоя робота — ходити до школи і старанно вчитися — навіть коли дуже не хочеться».