9 ключиків до виховання дітей: уникніть головної помилки, якої припускаються батьки (частина II)
Які риси дитячого темпераменту можуть спричиняти проблеми і як перетворити видимий недолік на майбутню перевагу
5. Адаптивність: здатність перемикатися між різними видами діяльності, локаціями
Як реагує ваша дитина, коли ввечері в розпал гри ви говорите їй: «Час лягати спати». Чи швидко вона після цього погоджується йти чистити зуби? Чи довго протестує? Чи легко їй звикнути до нового житла? Нового класу? Нового стилю життя?
На одному кінці шкали «слухняні» («гнучкі») діти, які без жодних заперечень сприймають нову ситуацію («Треба — то треба») і ніби пливуть за течією. Треба робити уроки — швидко беруться розв’язувати приклади. Мультик закінчився — охоче вдягаються на прогулянку. Почався урок — швидко зосереджуються на новій темі. Продзеленчав дзвоник на перерву — першими вилітають із класу. Такі діти швидко звикають до нової школи, не мають труднощів із переїздом до іншого міста, стають своїми в будь-якій компанії…
Разом із тим, адаптивні діти легко піддаються негативному впливу з боку інших людей. Переймають погані звички чи, не замислюючись, наслідують поганий приклад. Приміром, долучаються до булінгу — бо це роблять їхні друзі. Отож батькам таких дітей не можна розслаблятися!
На протилежному кінці шкали — «негнучкі» («ліниві», «неслухняні», «важкі на підйом») хлопчики й дівчатка, яким складно звикати до нових ситуацій, місць чи людей і просто переходити від однієї справи до іншої. Їхнім батькам доводиться кілька разів нагадувати, що час закінчувати гру. Вони довго не можуть заснути на новому місці. Довго не можуть адаптуватися до нового класу, більше сумують за старою домівкою. Тривалий час залишаються «новенькими» в класі.
Тож батькам варто виявляти до «негнучких» синів і дочок трохи більше терпіння: заздалегідь повідомляти про плани на день чи тиждень, попереджати, скільки часу відводиться на ту чи ту справу, а ще ближче до її завершення говорити: «У тебе залишилося 15 хвилин», «…5 хвилин», «Ще хвилинка — і час закінчувати». Плануйте всі справи так, аби в дитини був запас часу на перехід від однієї справи чи ситуації до іншої, — і це убезпечить усю родину від сварок і зіпсованого настрою.
Водночас такі діти схильні додержувати режиму дня і правил, виростають більш дисциплінованими. А повільне перемикання може стати їхньою стратегічною перевагою — приміром, ваша дитина завжди робитиме паузу перед тим, щоби щось зробити чи сказати. А це не лише вбереже її від багатьох помилок, яких припускаються люди, схильні квапливо реагувати. Пауза перед відповіддю створює враження, що людина справді обдумує запитання, і її подальші слова сприймають із більшою увагою й повагою!
6. Переважний настрій (позитивний — негативний)
На одному кінці шкали настрою, який дитина відчуває більшість часу, — бурхливі вияви радості, задоволення життям, цікавості, оптимізму. Діти, ближчі до цього кінця шкали, здаються радісними оптимістами, а їхній смуток — нетривалий, його легко розвіяти.
На протилежному — діти, які частіше виявляють смуток, песимізм, нудьгу, розчарування, похмурий настрій. Наголосимо, ми вжили слово «виявляють» зовсім не випадково! Маємо наголосити: балакучість, жвавість та інші вияви радісного, позитивного настрою — це стереотип, ідеальний образ щасливої дитини. І якщо ваш син чи донька цьому образу не відповідає — у цьому немає нічого поганого!
Дитина може здаватися похмурою, однак це не означає, що вона не відчуває позитивних емоцій. Вона просто не демонструє їх відверто! Згадаймо фото похмурого котика, яке підірвало інтернет. Незадоволеного вигляду цілком щасливій і жвавій тваринці надає неправильний прикус.
Отож варто пам’ятати: зовні непривітна чи похмура дитина, якщо в неї немає проблем, як правило, почувається більшість часу спокійною, навіть умиротвореною. У вас зростає дитина, яка не нав’язує своєї радості й ентузіазму людям навколо! Так набридливим «доброзичливцям» і кажіть.
Водночас навчайте дитину розповідати про свої почуття, а також виявляти доброту діями — на власному прикладі. Нехай донька не верещить від захвату, коли дивиться мультик, і не підстрибує від радості, отримуючи подарунок. Зате, на знак вдячності, вона міцно обійме вас і прошепоче на вушко: «Я тебе так люблю, мамусю! Я така щаслива!»
7. Інтенсивність вияву почуттів (істерика — незворушність)
Є діти, що плачуть чи сміються — як вибухають, та ще й із найменшого приводу («холерики», «тонкошкірі», «надміру вразливі», «артисти»). Вони легко захоплюються — і можуть люто щось чи когось ненавидіти. На будь-яку заборону вмить влаштують істерику — навіть якщо обмеження не спричиняє значних незручностей… Словом, будь-яка емоція виражається бурхливо й нестримно.
Нерідко таких дітей звинувачують у тому, що вони грають на публіку, намагаються маніпулювати дорослими. Звісно, маніпулювати батьками час від часу намагається кожна дитина. Істерики влаштовують усі діти. Однак якщо бурхливий вияв емоцій — це постійне явище, можливо, ви маєте справу з невіддільною рисою дитячого темпераменту. І вам потрібно терпляче навчати дитину знаходити інші, більш прийнятні, способи «зливати» емоції. Приміром, малювати, грати на музичному інструменті, боксувати подушку тощо. А поки дитина не навчилася стримуватися сама, допомагайте їй заспокоїтися (обійми для створення відчуття захищеності, перемикання уваги тощо).
На протилежному полюсі — «флегматики», «товстошкірі», «непробивні». Діти, які не виявляють емоційної реакції — ніби радісна несподіванка чи страшна прикрість їх зовсім не обходить. Таких стриманих дітей помилково вважають упертими, нечутливими, а то й невдячними в ситуаціях, коли від них очікують яскравого вияву співчуття, докорів сумління, сорому, горя, вдячності тощо. Усі ці емоції дитина відчуває, не турбуйтеся! Просто не схильна виражати. І дорослим доводиться читати між рядків, аби розібратися, що відбувається в серці «непробивного».
Батькам можна порадити уважно спостерігати за дитиною, аби навчитися розпізнавати приховані емоції. А ще — завжди запитувати, що дитина відчуває. Пам’ятайте, кожен має повне право бути небалакучим і не реагувати на жарт, несподіванку чи біду вибухом почуттів. Головне — навчайте висловлювати їх, і ваш син чи донька виросте врівноваженою, серйозною людиною, яку поважатимуть за стриманість!
8. Наполегливість (перфекціонізм — нездатність довести справу до кінця)
Саме наполегливість нині вважають запорукою успіху людини в будь-якій діяльності. Уміння довести будь-яку справу до кінця, попри складність, несприятливі обставини, відволікання, втрату мотивації тощо, високо цінується в кожній професії. Словом, наполегливість — це здатність не втрачати ентузіазму й не складати руки, коли щось іде не так.
Якщо у вашого школярика бігунок ближче до поділки «не можу довести справу до кінця», це означає: дитина схильна піддаватися розчаруванню й безнадії щоразу, коли натрапляє на труднощі. Саме ці емоції перешкоджають досягати результату! Батькам радять навчати таких дітей боротися з розчаруванням і стресом. Приміром, коли задачка здається заскладною, потрібно зробити перерву, під час якої підмести на кухні чи зробити фіззарядку. Завдання, що потребує багато часу на виконання, розбити на кілька «порцій» і виконувати впродовж кількох днів. Винагороджувати за кожен проміжний результат тощо.
Крім того, не вимагайте від дитини ідеального результату, коли достатньо просто пристойного. Перфекціонізм — до речі, він на протилежному кінці шкали! — призводить до зайвих втрат енергії, часу й ресурсів. Часом важливіше зробити щось вчасно, а не досконало.
Трапляється, що й наполеглива дитина викликає роздратування в учителів і батьків. Наполегливість у питанні, думка дитини щодо якого різниться з поглядом дорослих, трактується як упертість. Тож необхідно щоразу розбиратися: варто боротися з цим конкретним випадком «упертості» чи можна дійти компромісу?
Потрібно пам’ятати й таке: наполегливі діти часто намагаються зробити все самотужки — навіть коли насправді їм потрібна допомога. Отож обов’язково цікавтеся, як просувається проєкт чи «що там із домашкою». Таких хлопчиків і дівчаток слід навчати звертатися по підтримку і працювати в команді. А ще — вміти облишити справу, що втратила сенс, чи змінити план дій відповідно до нових обставин.
9. Рівень відвертання уваги (роззосередженість — максимальна сфокусованість)
Чи легко відвернути увагу вашої дитини від того, чим вона займається? Чи довго вона здатна довільно зосередити увагу на чомусь — приміром, на поясненні вчителя?
Високий рівень відвертання уваги означає, що дитина, займаючись чимось, швидко реагує на будь-які зовнішні подразники чи замислюється про сторонні речі. Та не варто плутати роззосередженість із браком самодисципліни! Школярик, увага якого блукає, нерідко здатен раз за разом так само швидко повертати її в потрібне річище. Він просто усвідомлює все, що відбувається навколо. Такий розподіл уваги необхідний, приміром, водію: від здатності відстежувати кожен автомобіль на дорозі й пішоходів на узбіччі та водночас керувати власною автівкою залежить безпека руху.
Отож якщо ваша дитина легко відвертає увагу, їй життєво необхідні тиша і спокій під час виконання домашки. Не сподівайтеся, що вона вивчить вірш у вітальні з увімкненим телевізором. До того ж вам потрібно постійно перевіряти, чи не замріялася вона над зошитом…
Низький рівень відвертання уваги — сфокусованість, здатність ігнорувати оточення і сторонні думки, коли займаєшся чимось одним, — теж у різних ситуаціях буває й корисним, і шкідливим. Так, повністю зосереджуватися на телефонній розмові, переходячи дорогу, небезпечно для життя. З другого боку, без фокусування уваги неможливо розв’язати приклад на ділення в стовпчик!
Дітям, яким вдається фокусувати увагу, здебільшого легко навчатися. Однак у тому, що ці школярики можуть ігнорувати шум і дрібний дискомфорт, є й негативний бік. Іноді дорослим здається, що сини/доньки/учні їх ігнорують! Насправді вони просто на чомусь зосередилися й не здатні швидко відвернути увагу на дорослого!
Хочете, аби сконцентрована на чомусь дитина вас почула і зрозуміла? Спочатку приверніть її увагу. І лише коли пересвідчитеся, що вона справді «повернулася до реальності», ставте своє запитання. Якщо пропустити етап «привернути увагу», дитина вас просто не почує. Іноді зосереджені діти відгукуються «на автопілоті», навіть щось відповідають, однак пізніше щиро не пам’ятають, про що йшлося! Отож коли йдеться про щось важливе — потурбуйтеся, аби дитина по-справжньому зосередила увагу на вас, а вже тоді розпочинайте розмову.
Поділіться цією сторінкою
06.10.2022