Кажуть, якщо людина жила якийсь час у великому місті, вона не загубиться в жодному. Адже міста будуються за певною логікою, яку людина може й мусить розуміти. Знаючи принципи прокладання вулиць, нумерації будинків, назви частин/районів міста, головні пам’ятки, можна зорієнтуватися, де ти перебуваєш зараз, і дістатися до потрібної тобі адреси.

Можливо, ви чули анекдот, як приїжджому пояснювали дорогу військовий і вчителька. Перший орієнтувався за військовими частинами, пам’ятниками Другої світової, військкоматами. Друга — за міськвно, школами, бібліотеками, книжковими магазинами і крамницями канцтоварів.

Інакше кажучи, коли ще не було смартфонів і програм-навігаторів, люди в місті орієнтувалися, запам’ятовуючи взаємне розташування важливих для себе об’єктів. Для дитини «точкою відліку», природно, буде її оселя. Вона знає дорогу до свого колишнього дитсадка й до школи. Знає, як дійти до місць, де часто гуляла з мамою й татом.

Однак цього мало. Трапляються надзвичайні ситуації, коли дитині доводиться самостійно їхати громадським транспортом чи йти до житла бабусі чи родичів, маминої чи татової роботи, діставатися додому з будь-якої точки міста. Дай Боже, щоб 7–10-річній дитині не довелося їхати через усе місто самій, але вона має виробити всі необхідні для цього знання й навички. Знання маминого/татового телефону та домашньої адреси для молодшого школяра замало.

Дитина має навчитися орієнтуватися в рідному місті. А це означає, що батьки повинні познайомити її з логікою планування та головними орієнтирами рідного міста.

Є дві схеми планування міст. Перша — стародавня — радіальна. Центральна площа, від якої розходяться промені вулиць. Вони перетинаються вулицями, що утворюють концентричні кола навколо центру.

Друга — сучасна — лінійна. Паралельні вулиці перетинаються з поперечними під прямим кутом, утворюючи більш-менш правильні прямокутники-квартали.

Як правило, українські міста з давньою історією у своїх планах поєднують обидві схеми. Тому завдання батьків — пояснити схему розташування вулиць у районі, де вони мешкають, допомогти вивчити назви головних вулиць, а також розташованих поблизу від рідного будинку.

Дитина має вивчити головні орієнтири міста та району, де вона проживає. Кожен орієнтир має бути добре відомий жителям відповідного району: пам’ятник, собор, сквер, торговельний центр, великий дитячий майданчик, театр, телевежа, поштамт тощо. Дитина має твердо знати, як кожен орієнтир виглядає, його назву й адресу. А головне — як від нього дістатися додому.

Громадський транспорт у вашому місті може обмежуватися комунальними автобусами й маршрутками. А може включати всі види громадського транспорту.

Щоби доїхати від дому до школи, від школи до бабусі чи до спортивної секції, дитина має вивчити номери всіх потрібних їй маршрутів і як дійти до зупинки, щоби сісти на той чи той вид транспорту. На якій зупинці виходити, де слід перейти дорогу.

Крім того, ви повинні навчити дитину самостійно ними користуватися. Особливо це важливо для сором’язливих дітей; вони мають чітко знати, як звернутися із запитанням до водія чи кондуктора, що саме запитувати (так, так — якщо не знаєш правильних запитань — не отримаєш потрібних відповідей).

Школярик повинен знати ціни на квитки в кожному виді транспорту, вміти придбати квиток у кіоску на зупинці, у водія і в кондуктора. Навчіть дитину користуватися проїзним або учнівським квитком (якщо у вашому місті він дає право на безкоштовний проїзд).

Регулярно грайтеся з дитиною — учнем початкової школи в гру «Лабіринти вулиць». Маєте карту рідного міста? Краще паперову, тому що дитині, можливо, доведеться використовувати олівець, щоби хоча б уявно позначити маршрут.

Перед походом у гості, до перукарні або просто на прогулянку запропонуйте школярику прокласти маршрут на карті. Якщо потрібно, допоможіть знайти ваш будинок та пункт призначення. Хай дитина олівчиком (пальчик затулятиме дрібні деталі на карті) спробує знайти найкоротшу дорогу з дому до вашої мети. А на вулиці хай веде вас туди, звіряючись із картою й розбираючись (з вашими підказками, звісно): тут ліворуч, тут — праворуч, тут — прямо через двори…

Що це дасть дитині? Вона не тільки повторить, що таке масштаб, освіжить навички роботи зі схемою/картою, співвіднесе карту й реальну, знайому місцевість. Ваш син чи донька в ігровій формі здобуде навичку орієнтування в місті за допомогою карти.

Це саме по собі корисне вміння потрібне для оволодіння ще однією життєво важливою навичкою — користуватися програмою-навігатором.

Коли дитина вже освоїлася з паперовою картою, давайте їй свій смартфон із запущеним навігатором, коли кермуєте машиною або разом із нею їдете в громадському транспорті. Прокладіть на ньому маршрут, яким прямуєте, і хай дитина відслідковує переміщення точки на карті міста.

Навчіть її програмувати навігатор і прокладати маршрут самостійно. Коли кудись їдете (і знаєте дорогу самі, звісно), відключайте голосові підказки. Хай дитина слідкує за маршрутом і вчиться вчасно говорити: «На наступному перехресті повертаємо ліворуч», вказувати напрямок руху й попереджати: «Навігатор поміняв маршрут — попереду затор, і він пропонує повернути на Туполєва».

Буде корисним навчити дитину прокладати маршрут для поїздок громадським транспортом, обирати найбільш зручний варіант пересадок, розраховувати час і вартість поїздки тощо.

Щоби дитина могла користуватися навігатором і картою, не плутаючись, їй слід навчитися визначати, де північ, південь, захід і схід. Навіть якщо в телефоні є компас, він нерідко збивається — і стрілка починає вказувати не на північ, а, приміром, на захід.

«Лісові» прикмети про мох на північному боці дерев не завжди спрацьовують у місті. По сонцю орієнтуватися теж складно, якщо день похмурий. Тож у великому місті можна дивитися на напрямок, у якому зорієнтовані супутникові антени — у північній півкулі вони завжди «дивляться» на південь.

Звісно, садити дитину за карту й путівник по місту й наказувати вивчити всі вулиці та площі не варто — ви ж не до екзамену на таксиста її готуєте! Простий спосіб навчити її самостійно і впевнено пересуватися по місту — розповідати їй про нього, показувати пам’ятки та орієнтири, пояснювати про маршрути.

Створюйте тренувальні ситуації: хай дитина у вашій присутності, але самостійно звернеться до кондуктора і придбає вам із нею квитки на тролейбус, прокомпостує їх. Сама скористається власним проїзним чи учнівським, заходячи в метро. Нехай відслідковує, чи скоро виходити з вагона і скільки зупинок залишилося до потрібної.

Пам’ятайте, не лише діти, а й дорослі губляться в ситуаціях, у яких ніколи не діяли самостійно. І навпаки, якщо дитина кілька разів у вашій присутності впевнено визначила потрібний вид транспорту, номер маршруту напрямок руху, успішно купила квиток, самостійно визначила, на якій зупинці слід виходити, у який автобус пересісти, показала, де переходити дорогу, вказала орієнтири — значить, вона не розгубиться на цьому маршруті й (у крайньому разі, звісно) добереться до пункту призначення без супроводу дорослого.

Читайте також:

Допоможіть дитині стати організованою

Що можна доручати першокласнику