Діти обожнюють рольові ігри. А якщо при цьому їм випадає щастя одягти костюм улюбленого персонажа і пройтися по вулицях або погратися на дитячому костюмованому святі… Новорічного ранку замало, а традиції карнавалів, таких як у Бразилії чи в Новому Орлеані, в Україні немає. Саме тому Геловін набирає популярності й у нашій країні — принаймні в містах-мільйонниках.

Наближення цього свята надає батькам чудовий привід дізнатися трохи більше про свою дитину. А саме — про її страхи, тривоги, потаємні бажання, що зачаїлися в підсвідомості і звідти непомітно керують її виборами та вчинками. То на що ж вказує бажання дитини вдягти той чи інший карнавальний костюм?

Американці обожнюють збирати найрізноманітнішу статистику — ось хоча б попиту на карнавальні костюми. І в цій сфері майже щороку лідирують вбрання та корони «мультяшних» принцес.

Цілком зрозуміло, — скажете ви, — принцеси красиві, їхні платтячка такі жіночні! Кому б не хотілося побути особливою й чарівною на карнавалі?! Та й костюм усі сприймуть однозначно позитивно…

Однак усе не так просто. Саллі Фостер, професор психології коледжу МіраКоста, стверджує, що дитина підсвідомо розуміє: принцеса має владу. Вона має право віддавати накази, її слухаються, їй вклоняються. А діти, особливо дівчатка, часто відчувають, що не мають контролю над власним життям. За них усе вирішують дорослі. Тож дівчатка й обирають костюм принцеси — їх просто тягне до персонажів, наділених владою!

Можливо, вашій дівчинці потрібно більше самостійності та відповідальності? Ви ж самі розумієте, що їй доведеться пробивати собі дорогу в дорослому житті та переборювати чимало труднощів. Спляча красуня чи Попелюшка як зразки поведінки в цьому плані неприйнятні. Водночас у сучасній попкультурі чимало сильних позитивних жіночих персонажів: Ваяна (Моана), Ельза, Меріда, Мулан, Рапунцель, Тіана… Дайте їй побільше таких прикладів!

Першокласник навряд чи активно вимагатиме костюм зомбі. А от 4–5-класник, який, незважаючи на всі вікові обмеження, уже знайомий (хай навіть поверхово) із «зомбічною» сучасною міфологією та фільмографією. Ну і гра «Овочі проти зомбі» свою підступну роль відіграла…

Однак потяг дітей передпідліткового та підліткового віку до скривавлених лахів і зяючих мізків та кишок має більш похмуре значення. Якщо ви не знали, міф про зомбі в масовій культурі виник у США під час Великої Депресії — страшної економічної кризи. І нового піку популярності ця тема знову набрала в часи економічної кризи. І це не просто збіг.

Коли в родині сутужно з грошима чи дорослі постійно бояться втратити джерело доходів, у дітей зникає відчуття стабільності. На тлі можливого чи вже реального безгрошів’я виникають стрес, конфлікти, страх втратити останнє. Тому міф про зомбіапокаліпсис, що руйнує ідилічне життя в спокої й достатку, став для багатьох дітей метафорою реальних економічних проблем.

Розстрілюючи зомбі в комп’ютерній грі, дивлячись кіно про них чи перевдягаючись на живого мерця, дитина примушує себе подивитися в очі своїм страхам — і в такий спосіб із ними справляється. Як стверджує професор Фостер, якщо ви на якийсь час перетворитеся на те, що викликає ваш страх, то цей страх стане слабшим, а то і зникне.

Діти володіють дивовижним умінням перетворювати паличку, банан і навіть вказівний палець на пістолет. І що більше в ньому набоїв — тим крутіше. Сьогодні ваш син на боці супершпигуна Джеймса Бонда чи кінгсменів, а завтра він — Дарт Вейдер, Джокер чи Доктор Зло з пародії на Бондіану.

Те, що діти обирають світлу чи темну сторону, не є ні добре, ні погано. Тому що на самому споді — та сама ситуація, що з принцесами. Діти підсвідомо прагнуть приміряти на себе роль людини, наділеної владою. Власне, це роль, діаметрально протилежна тій, у якій дитина перебуває постійно: стану повної залежності від дорослих.

Тож хай собі ваш юний падаван грається в кого захоче. Усе одно в реальному житті він наслідуватиме вас, своїх батьків, а не уявних персонажів.

Ледве навчившись ходити, дівчатка вже намагаються приміряти мамині туфлі на шпильках, а мамина косметичка перебуває під постійною загрозою від спритних доччиних пальчиків. Та чи не зарано для молодшої школярки творити собі кумира з підкреслено сексуальної попзірки та вимагати собі костюм, як у Дорофеєвої чи Насті Каменських? Чи просити маму зробити їй до платтячка принцеси цілком дорослий макіяж?

Гадаємо, ви не раз бачили ще на святкових ранках у садочку дівчаток із «задорослими» зачісками та макіяжем. Однак це означає лише одне: деякі мами не усвідомлюють, що «сексуалізувати» дитину не годиться.

У дошкільнят і молодших школярів гормони ще сплять — вони просто прагнуть у всьому наслідувати дорослих. А сексуальність образу поп-зірок тут ні до чого: відверті макіяж та костюми сценічних дів дітям здаються просто яскравими й дуже святковими (як у циркових гімнасток чи ляльок серії «Монстер Хай», приміром).

Якщо ж ваша дівчинка вже досягла підліткового віку, то бажання підмалювати собі очі в стилі «вамп», нафарбувати губи криваво-червоною помадою чи вдягти скандально короткі шорти на вечірку свідчить лише про прагнення здаватися дорослою і здобути популярність серед однолітків.

Не шукайте «подвійного дна» в цього бажання, не обурюйтеся, а спокійно скажіть «ні». Дівчинка хоче бути дорослою, але ще не розуміє, що таке «норма» в одязі та косметиці, а що прийнятно лише на сцені або цирковій арені. Це ваш обов’язок як батьків — навчити дочку вдягатися (а пізніше й робити макіяж) відповідно до ситуації.