Діти розуміють більше, ніж здається батькам, і ще більше тривожаться. Їх лякає нестабільність, непокоїть те, що життя змінюється на гірше, а дорослі не можуть чітко відповісти, коли це скінчиться. Що ж відповісти дитині, яка раптом ставить запитання: «А ми теж захворіємо й помремо?»

Німецькі соціологи під час весняного карантину провели масштабне опитування серед дітей різних вікових груп про те, як їм велося у локдауні. Виявилося, що лише частина дошкільнят була задоволена тим, що батьки частіше, а то й постійно перебували вдома. А більшість школярів страшенно сумувала за друзями, нудьгувала вдома, переживала тяжкі напади самотності та навіть страху.

Німецький дитячий психолог Клаус Нойман порівнює поведінку дітей на карантині з тиграми в клітці. Самотність, нудьга, страх перед непевним майбутнім… Додайте напружену обстановку в родині через фінансові труднощі, сумніви дорослих, чи посилати дитину в школу (бо може принести «корону» додому), та їхні переживання, що ще один навчальний рік втрачено через абияке дистанційне навчання, — і маєте підвищену ймовірність дитячого нервового зриву, істерик чи депресії, — попереджає Нойман.

Нерідко діти в ситуаціях невизначеності почуваються як у центрі буревію. Завдання батьків — створити для дітей осередок стабільності. Якщо все навколо крутиться — це буревій, а якщо все крутиться навколо якоїсь непорушної осі — це вже впорядкований, а головне — передбачуваний рух.

Саме так — як непорушну вісь, острівець безпеки — дитина має сприймати свою домівку. Потурбуйтесь про психологічний комфорт квартири чи будинку, де ви проживаєте. Цитуючи Ноймана, ваша квартира — це заповідник із тиграми. Вони можуть співіснувати в мирі, а можуть постійно гризтися. Аби зберегти мир і злагоду, створіть для кожного «тигра» персональний куточок, де його ніхто не турбуватиме.

Це може бути просто «персональне» крісло, закуток на балконі, подушка на підлозі кухні біля радіатора… Головне, дати спокій дитині чи іншому члену родини, що намагається усамітнитися.

Докладайте зусиль до того, щоб у будь-якій ситуації виявляти доброту й залишатися ввічливим з усіма членами родини. Як кажуть у Британії, називайте кішку кішкою, навіть коли через неї перечепилися. Діти оцінять — і щосили братимуть приклад.

Карантин може сім’ю зруйнувати — але може і зміцнити. Усе залежить від батьків. Якщо ви щодня докладаєте зусиль, щоби називати кішку кішкою, незважаючи на настрій і далі робите всі необхідні буденні справи, справляєтеся з родинними кризами та надзвичайними ситуаціями, дитина щодня отримуватиме урок життя: ніколи не здавайся! У таких родинах діти виказують більше довіри й поваги до батьків — і набагато менше тривожності.

Не нав’язуйте дитині «рожевих окулярів» — усе одно не повірить. Тож якщо у вашій місцевості знову оголосили суворий карантин, сядьте біля дитини, обійміть її й поясніть, що відбувається, зрозумілою їй мовою.

Поясніть, як захищатися від віруса, і чому саме так: мити руки з милом не менш як 30 секунд, правильно (у лікоть) чхати й кашляти, не торкатися обличчя й очей, коли в громадському місці, носити маску, користуватися антисептиком.

Розкажіть на противагу поганим новинам кілька позитивних: про розробку вакцин, про те, що науковці всього світу шукають нові ліки — і звісно ж, скоро-скоро всіх вилікують.

Насамкінець запевніть, що ви — родина, тож обов’язково переживете ці важкі часи. Головне — підтримувати одне одного, любити й допомагати. Ми з усім впораємося!

Що саме розповідати дитині про коронавірус, підкаже спеціальна книжка для дітей і батьків, видана комітетом ООН і вже перекладена на багато мов світу. Її розповсюджують в електронному вигляді безкоштовно. Скачати український переклад можна тут

Клінічний дитячий психолог зі США Джеррі Бабрік вважає, що не слід створювати ілюзію стабільності заради спокою дітей. Натомість батьки мають навчати дітей справлятися із стресовими ситуаціями. Нам хочеться дітей захистити, «заховати» від нестабільності. Замість цього допомагайте дітям стати сильнішими, навчайте адаптовуватися до життя в умовах невизначеності, — радить Бабрік.

На думку психолога, більшості дітей навіть пояснювати не треба, що таке пандемія, чим саме небезпечний коронавірус і навіщо карантин, маски й антисептики. Дітям потрібна допомога, аби «скидати» зайве напруження та відчуття, що тато й мама, як і раніше, люблять та піклуються про них.

Найкращий спосіб упоратися з тривогою — висловити її. Однак дитині непросто розібратися, що саме вона відчуває й чому. Отож фахівець радить батькам регулярно обговорювати з дітьми те, як вони провели день, ставлячи запитання, на які доводиться давати розгорнуті і водночас конкретні відповіді:

• Що нового ти дізнався в школі сьогодні?
• Що найсмішніше/найцікавіше ти почув сьогодні?
• Що тебе найбільше розважило/зацікавило/розвеселило?
• Чого цікавого/хорошого ти сподіваєшся від завтрашнього дня?
• Що сьогодні для тебе було найважчим/найскладнішим?
• Що тобі сьогодні не сподобалося?
• Що тобі могло зіпсувати/ледве не зіпсувало сьогоднішній день?
• Що ми можемо зробити, щоби виправити те, що сталося?/щоб утішитися?
• Я сьогодні прочита(в/ла) дещо цікаве й подума(в/ла): а що б ти про це сказав?

Джеррі Бабрік застерігає: час для таких бесід теж має велике значення. Не можна їх заводити перед сном: у деяких дітей це може спровокувати ще більш тривожні думки. Та й із самого ранку — теж не годиться. Краще обговорювати наболіле за вечірнім чаєм чи під час прогулянки на свіжому повітрі, коли і ви, і дитина в спокійному настрої.

Часом дітям легше говорити щиро про почуття, граючись. Зіграйте в «троянду», ставлячи по запитанню за раз. Почніть здалеку: «У троянди три частини. Пелюстка: який колір ти любиш? Колючка: яке взуття ти не любиш? Пуп’янок: що б ти хотів завтра на обід?»

А потім «цільтеся» ближче до того, заради чого завели розмову: «У троянди три частини. Пелюстка: що хорошого сталося сьогодні? Колючка: розкажи про щось, що тобі сьогодні не сподобалося? Пуп’янок: що доброго може статися завтра?» Знаючи свою дитину, добирайте власні запитання. Будуйте розмову так, щоби дитина відповідала охоче й щиро.

По-перше, вона зможе більш-менш розібратися, які емоції переживає та що їх спричинило. А отже, легше буде позбутися негативних.

По-друге, обговоривши цілком буденні проблеми й турботи, освіживши в пам’яті радощі, які принесло сьогодні, легше справлятися з невизначеністю, яка причаїлася в майбутньому. Така розмова допомагає зрозуміти, що із проблемами, які можуть виникнути завтра, і справлятися треба буде аж завтра. Навіщо тривожитися через те, чого ще не сталося?

По-третє, у такий спосіб ви «заземляєте» свого сина чи дочку. Ви даєте дітям відчути зв’язок із вами, батьками та нагадуєте: вони живуть тут і зараз, а не у світі уявних страхів і турбот.

Як святкувати день народження школяра в «помаранчевій» та «червоній» зонах

Дитина на «дистанційці» замало рухається — що робити батькам