Зізнайтеся: хай це непедагогічно, але ви хоча б іноді порівнюєте свою дитину із собою у її віці, з її старшими братом чи сестрою, з відмінниками в її класі? Так, ви знаєте, що кожна дитина особлива й має власний темп розвитку, що ті, хто стартує повільно, виходять у лідери на фінішній прямій, бла-бла-бла… А вам усе одно здається, що ВАШ школярик мав би набагато швидше розібратися, як пишеться не з дієсловами й де ставити апостроф.

Часто батьки з так званою «вродженою грамотністю» щиро не розуміють труднощів, з якими стикається дитина, у якої згаданої здібності або немає, або вона слабко розвинута.

Насправді дітей, які навчаються писати, можна «поділити» на дві умовні групи. Діти з так званою «вродженою грамотністю» — таких, маємо зауважити, надзвичайно мало, — і решта дітей світу (домінуюча більшість): розумних, креативних, кмітливих… але без яскраво вираженої здібності «на льоту» розуміти логіку мови і правопису та відчувати, як писати правильно.

Звісно, у кожної дитини ступінь розвитку здібності до засвоєння граматики індивідуальний, але слід розуміти: порівнювати успіхи нормальної дитини з досягненнями «обдарованої граматично» в жодному разі не можна. Тим більше — застосовувати однакові методи навчання правопису й чекати таких самих результатів.

Так, «мінімальні вимоги» до навчання правопису в дітей із «протилежних полюсів» різняться. Небагатьом «щасливчикам» достатньо зрозуміти теорію (як і, головне, чому слід писати так, а не інакше) на уроці, виконати мінімальний набір навчальних завдань (від простого до складного рівня вони просуваються дуже швидко), а ще — багато читати, щоби постійно стикатися з прикладами застосування тих чи інших орфограм.

Навіть якщо в окремо взятому класі рівень викладання мови низький, дитина з «вродженою грамотністю» все одно оволодіє навичками правопису на високому рівні — якщо має охоту навчатися. Такі діти самотужки надолужують «недодане» вчителем з усіх доступних ресурсів. Однак, повторимо, таких небагато.

Решті «простих смертних», на додачу потрібно цілеспрямовано розвивати:

• орфографічну пильність (уміння помічати при письмі випадки, де вимова не зовсім чітка й можливий вибір написання);
• фонематичний слух (здатність розрізнювати схожі звуки мовлення, співвідносити ці звуки з відповідними буквами чи буквосполученнями);
• вміння швидко добирати потрібне правило й пояснювати свій вибір;
• навички знаходити і виправляти помилки в словах і текстах;
• вміння правильно записувати почуте (писати диктанти).

У цьому разі багато чого залежить від педагогічного таланту вчителя й методики викладання письма / української мови. Однак далеко не все. Часом дитина, навіть докладаючи значних зусиль до навчання, усе одно стикається з труднощами.

Нинішні бабусі й дідусі пропонують «універсальну» відповідь: телевізор, планшет, смартфон — це все ґаджети винні, що дитина не читає й не пише. Однак якщо у вас смартфон із підключенням до Інтернету, то за день ви відправляєте й отримуєте купу текстових повідомлень. Діти теж віддають перевагу «текстуванню», а не розмовам. Тож вони практикуються й рано чи пізно доходять висновку: аби уникати прикрих непорозумінь, слід вчитися писати грамотно!

Якщо дитина наполегливо вчить правила, однак на самостійних і контрольних, та й під час виконання «домашки» припускається помилок, можливо, винні такі чинники:

Утома позначається на уважності, пам’яті, координації рухів. Чи достатньо дитина спить? Чи не перевантажена вона додатковими заняттями? Чи правильно побудований режим дня після повернення зі школи? На щастя, цю проблему розв’язати просто — батьки просто коригують режим дня свого школярика.

Страх перед поганими оцінками. Щойно починається самостійна й контрольна, у дитини ніби вимикається ділянка мозку, де зберігаються орфограми. Вона вчила, вона практикувалася — але хвилювання за оцінку «перекреслює» всю попередню роботу. У стресовій ситуації дитина нездатна показати свій рівень знань і навичок. З цією проблемою боротися складніше, адже спричинена вона, зазвичай, надмірною вимогливістю батьків до успішності сина чи доньки.

Дитина — шульга? Їй важко «схопити» концепцію цілком, не розібравшись в усіх аспектах по порядку. Вона пише повільніше за праворуких однокласників, тому й нервується більше. При переписуванні тексту або читанні такі діти можуть починати із середини рядка, а не з початку, писати окремі слова чи тексти «дзеркально»… Таким дітям необхідний індивідуальний підхід на уроці і, можливо, додаткові заняття. У будь-якому разі, батьки мають заручитися підтримкою фахівця і приділяти якомога більше уваги своїй дитині.

Двомовність у родині (наприклад, українська + російська), коли дитина вміє вільно розмовляти й читати двома мовами, може спричиняти плутанину в написанні окремих слів та і в їх доборі. Ця проблема, за нормальних умов у родині, розв’язується за допомогою «точечної» ліквідації певних пробілів у знаннях дитини з допомогою учителя.

Дисграфія — порушення писемного мовлення, викликане недостатнім розвитком деяких ділянок мозку: букви різного розміру, помилки в елементарних словах, «віддзеркалені» чи перевернуті літери тощо. Тією чи іншою мірою на дисграфію страждає кожен третій школяр! Часом дисграфія — це вияв дислексії — порушення здатності до читання. На дислексію страждає приблизно 8 % учнів молодшої школи.

За рівнем інтелекту діти, що мають дислексію чи дисграфію, не відстають від однокласників. У будь-якому разі батькам необхідна допомога логопеда — у легких випадках він допоможе коригувати розлад за допомогою спеціальних вправ, у більш складних долучається психолог. Що раніше батьки заручаться підтримкою фахівців, тим легше дитині буде подолати ці розлади і вчитися так само успішно, ніж однолітки.

В освітній системі «Світ чекає крилатих» посібники-журнали передбачають достатньо вправ. І для «відпрацювання» правил на практиці, і для розвитку згаданих вище умінь і навичок — навіть у дітей, які стикаються з тими чи іншими труднощами. Більше того, план виховної роботи передбачає зустрічі дітей із логопедом і психологом, завдання яких — виявити дітей, у яких труднощі з читанням, письмом чи мовленням, і забезпечити їм кваліфіковану допомогу.

На шкільних заняттях не нудьгуватимуть і діти, яким граматика дається легко, — навчальний зміст вправ з української мови правописом не обмежується. Він щільно «начинений» матеріалом з інших предметів, які вивчаються в початковій школі. А ще вчитель має змогу дати таким дітям поглиблені знання з деяких тем та підібрати складніші завдання.

Завдяки цьому практично всі учні початкової школи успішно навчаються писати правильно. Водночас найобдарованіші з них теж не марнують часу на уроках — вони додатково поглиблюють свої знання в рамках тем, що вивчаються.