11 квітня газета Westfalen-Blatt присвятила статтю двом педагогиням — біженкам з України, які неабияк здивували й захопили німців. Одеситки Ольга Івченко й Оксана Домчинська з першого тижня перебування в німецькому місті Білефельд відновили зв'язок із батьками учнів свого 3-А класу й організували онлайн-навчання.

Рятуючись від обстрілів, родини третьокласників роз'їхалися по західних регіонах України та різних країнах Європейського Союзу. Вони опинилися в різних часових поясах, в різних побутових умовах, не в усіх є доступ до якісного інтернет-зв'язку. Та дві вчительки, які теж були змушені проміняти затишні домівки в чорноморському місті на розкладачки у спортзалі Біліфельда, вирішили: війна війною, а навчати (і навчатися!) треба.

Місто забезпечило українських біженців інтернет-зв'язком. Тож пані Ольга й пані Оксана майже одразу організували асинхронне дистанційне навчання. Педагогині розпочали записувати на смартфоні аудіопояснення до кожного заняття, ретельно добирати завдання для самостійної роботи й надсилати в учнівський чат. Дітям залишалося в зручний для себе час під мінімальним наглядом батьків виконати вправи й відправити на перевірку. Наприклад, записати короткий відеоролик, на якому вони декламують вивчений напам'ять вірш, тощо.

“Учні надсилають домашнє завдання із будь-яких країн світу: Польщі, Угорщини, Австрії, Румунії, Чехії та Німеччини. 3-А клас став міжнародним під час війни”, — зазначається у статті. Для нас у цьому нема нічого принципово нового — українські освітяни, які працюють в проєкті “Світ чекає крилатих”, за два роки пандемії звикли, що батьки на час карантину вивозили дітей з великих міст. До того ж педагоги засвоїли багато методів і прийомів онлайн-навчання. А от німців, зважаючи на тон публікації, такий гнучкий підхід до організації освітнього процесу здивував своєю ефективністю.

У статті також відзначили те, як українські вчительки долали проблеми, що перешкоджали їхній роботі. Як розповіла Оксана Домчинська Westfalen-Blatt, “спочатку в спортзалі було надзвичайно важко... ніколи не було тиші, завжди був галас. Доводилося сидіти в теплій куртці на лавочці спортивного майданчика в районі Хіпен і записувати заняття для учнів. На щастя, в Одесі інтернет працює. Діти, які виїхали з Одеси, також знаходять можливість підключитися до інтернету, щоб давати зворотній зв’язок і надсилати повідомлення незалежно від того, де вони перебувають”.

Через кілька тижнів педагогиням дали окрему квартиру. І жити, і проводити заняття стало комфортніше. Однак і роботи побільшало — жінки допомагають місцевій українській громаді. “Окрім того, що вчителі викладають предмети для свого класу початкової школи, вони впродовж останніх трьох тижнів регулярно проводять заняття у недільній школі при парафіяльній залі Української православної церкви в місті Білефельд. Там батьки й громада створили альтернативну школу для дітей з України, які не відвідують школи в Білефельді, бо й досі живуть у притулках і не мають фіксованої адреси”, - повідомляє видання. Тож крилатиків стає дедалі більше не тільки в рідній Україні, а й далеко за її межами.

Шановні окрилені вчителі! Дякуємо кожному з вас, хто продовжує працювати попри все. Завдяки вам наші крилатики, яким довелося переїхати до інших регіонів і країн, мають змогу навчатися. Ми пишаємося вами, бо ви — найкращі, ви — гордість української освіти!