Батьки першокласників, певно, дивуються: дитині не задають домашніх завдань, однак їх просять щовечора хоч на кілька хвилин гратися з дитиною «у школу». Чому дорослі в цій ситуації виступають не наставниками чи контролерами, а учнями? Секрет у тому, що людина засвоює знання й набуває вміння повною мірою лише тоді, коли впевнена: ці знання та вміння вона невдовзі мусить передати іншим.

Погодьтеся, просто зазубрити послідовність дій при роботі з документом на комп’ютері — це не те саме, що розібратися, як працює комп’ютер, зрозуміти, як взаємодіють між собою його частини і які функції виконують ті чи ті програми, навчитися встановлювати їх і налаштовувати під власні потреби. Це різниця між поверховою навичкою, яка легко забудеться, і глибокими знаннями, що приносять очевидну і практичну користь у реальному житті. І такий рівень знань здобувається тоді, коли людина не лише засвоює інформацію, а й переробляє її, адаптує, щоби передати цю інформацію іншій людині.

Наприклад, ви подивилися по телевізору, як готує страву шеф-кухар. Однак повторити його успіх ви не зможете, поки не освоїте всіх потрібних кулінарних процесів і на власному (і позитивному, і негативному) досвіді не зрозумієте, яке значення має кожен із них для кінцевого результату. Скажімо, обсмажуючи моркву при певній температурі, ми її карамелізуємо. Правильно обсмажена морква стає солодкою, липкуватою і, водночас, пружною та хрусткою. Без цього страва не вийде смачною й запашною! І ви не раз зіпсуєте страву, поки розберетеся в усіх тонкощах і виробите потрібні навички.

Словом, навіть порівняно проста справа може не вдатися, якщо ви не маєте чітких відповідей на всі можливі «як», «чому» і, головне, «навіщо». А вони формулюються в голові людини лише тоді, коли вона сама освоїла весь процес і затим навчає йому ще когось.

Так, ви демонструєте іншій людині, як саме слід обсмажувати моркву, яким на вигляд і запах має стати цей овоч, щоби страва вийшла смачною; по кілька разів пояснюєте, чому той чи той спосіб працює, а інший — ні. Якщо ви можете приготувати цю страву й навчити когось це робити — ви вже досягли рівня майстра й ніколи не втратите цього вміння!

У глибинах підсвідомості кожної людині закладені базові потреби в соціальному визнанні. Кожен із нас хоче здобути повагу оточуючих. А навчаючи інших, ми зміцнюємо свій авторитет, демонструємо, що знаємо і вміємо більше, ніж інші. Словом, хто вміє більше й може навчати інших — той важливіший для громади. Так вважає наш мозок і цю «програму» можна використати з великою користю.

Заради здобуття авторитету у своїй соціальній групі ми готові тяжко працювати — аби навчитися якомога більшого і якомога швидше. Ми зацікавлені в знаннях, які здобуваємо. Якщо нам життєво необхідно чогось навчитися — ми цього будемо прагнути, нам буде цікаво, труднощі нас, може, і дратуватимуть — однак не зупинятимуть! Ми будемо викладатися на повну, правда? Саме таке середовище, що мотивує дітей буквально виборювати нові знання, прагне створити кожен учитель, який працює за системою «Світ чекає крилатих».

Наші автори підпорядкували навчальний процес принципу «Навчаючи інших, навчаюся сам». Вони подають інформацію в учнівських посібниках так, аби діти заощаджували час на її вивчення й засвоювали її якнайповніше. А ще включили туди завдання, виконуючи які, діти мають навчати (і перевіряти якість навчання!) лаксиків і однокласників.

Учитель, у свою чергу, організує роботу учнів на уроці так, щоби вони не лише сприймали й розуміли отриману інформацію. Школярі обговорюють її з учителем, однокласниками, використовують для роботи над навчальними та виховними проєктами — тобто одразу застосовують здобуті знання з очевидною для всіх користю!

У цей час дитячий інтелект працює на повну потужність, оцінюючи отриману інформацію, перевіряючи її істинність і користь на практиці, систематизуючи її, обдумуючи, доходячи нових висновків і роблячи маленькі самостійні відкриття нових для себе закономірностей. Інакше кажучи, учні не лише здобувають знання. На їх базі вони самостійно роблять нові висновки і, головне, діляться ними одне з одним, з учителем. Та й удома вони теж мають це робити — з лаксиками (поки дорослі ще на роботі), а ще (і це обов’язково!) з батьками.

Це частина домашнього завдання — для батьків. Аби дитина запам’ятала вивчене в школі та краще і швидше «перетравила» знання, закарбувавши їх у довгострокову пам’ять, вона має активно пригадати отриману інформацію того ж дня ввечері. Тому батьки мають щовечора на кільканадцять хвилин виступати в ролі учнів. Запитайте, що дитина вивчала сьогодні в школі. Попросіть продемонструвати нову навичку. Спробуйте повторити (невдало, звісно) і попросіть дитину навчити вас робити це правильно.

Повторимо ще раз: знання, яким поділилися, на відміну від визубреного, залишається з людиною назавжди! Отож наша освітня система передбачає, що до отриманої на кожному занятті інформації дитина повертатиметься й буде її не лише повторювати, а й використовувати ще багато разів!

Оскільки цей метод неможливо застосовувати без інтенсивного спілкування, дитина обов’язково навчається правильно й ефективно спілкуватися в різноманітних ситуаціях. Вона навчається працювати як член і навіть лідер команди, здобуває навички презентації, коментування, конструктивної критики. Вона учиться адекватно сприймати критику, досягати компромісів і консенсусу з довколишніми людьми, стає упевненішою в собі.

Завдяки тому, що дитина опрацьовує нову інформацію в команді та в ситуаціях, які вимагають цю інформацію переробляти й передавати іншим у новій формі, матеріал опрацьовується активно, глибоко та інтенсивно. Він засвоюється міцно й надовго, власне — на все життя.

Дитина навчається критично, гнучко і водночас креативно мислити, відділяти суть від другорядних подробиць. А ще школяр отримує всі необхідні передумови, щоби вирости в проактивного, самостійного, успішного, щасливого дорослого — мрія кожних батьків, чи не так?

Ви, шановні батьки, можете допомогти своїм дітям, просто виділяючи щодня досить часу, аби погратися з ними «у школу». Побудьте в ролі вдячних учнів маленького наставника — підтримайте бажання дитини навчатися!