Навіть якщо дитина вже вміє самостійно читати, вона ще кілька років потребуватиме, щоби батьки продовжували читати їй книжки вголос. Чому? Психологи й педагоги вже давно встановили, що успіхи в навчанні прямо залежать від того, чи охоче дитина читає книжки. Та як батьки можуть прищепити своїй дитині любов до читання? Найпростіший спосіб — продовжувати читати їй уголос!

Американський педагог Джім Трелез присвятив цій темі цілу книжку «Посібник із читання уголос», що перевидавалася вже сім разів. Він пояснює: читання розширює словниковий запас людини. Тож дитина, яка читає, не лише знає більше, а й здатна краще формулювати власні думки. Їй легше зрозуміти, що їй пояснює вчитель. Навіть у першому класі, де діти сприймають матеріал переважно з вуст учителя, діти-читачі після періоду адаптації здебільшого навчаються успішно, а діти, які не читають, зазвичай, починають відставати.

Завдяки міцним навичкам читання дитині простіше розібратися в параграфі підручника, часто написаному складною мовою, а також засвоювати правила орфографії та пунктуацію — адже вона бачить безліч прикладів правильно написаних слів і розставлених розділових знаків у своїх книжках.

Та є ще один важливий момент, — наголошує Трелез. — Читання на початкових етапах освоєння навички — це завжди проговорювання прочитаного. Навіть коли дитина не читає уголос, вона проговорює склади, слова, речення подумки.

І тут важливо, щоби дитина правильно вимовляла слова (наприклад, в українській мові -ться в дієсловах читається як -цця, а -шся — як -сся), ставила наголос на потрібному складі (до речі, ви самі знаєте, як правильно: помИлка чи пОмилка? ;)), використовувала правильну інтонацію.

Саме тому батьки мають не лише купувати дітям цікаві книжки і вести виховні бесіди про користь читання (останнє дає, імовірніше, протилежний ефект). Вони повинні регулярно читати дітям уголос!

Коли ми розмовляємо з дітьми, вони вчаться розмовляти саме так, як ми. А ми не завжди закінчуємо речення та й не вважаємо за потрібне правильно будувати кожне, тому що доповнюємо сказане жестами й мімікою. Більше того, у побуті ми можемо взагалі обійтися словничком у пів тисячі слів.

Щойно ми беремо книжку й починаємо читати дитині, змінюється все, крім одного моменту (про який — трохи нижче). Речення, які ми вимовляємо, стають повними, граматично правильними, довгими, набагато складнішими. Ми промовляємо слова, які не використовуємо в повсякденному житті. Наша вимова стає чіткішою, ми старанно добираємо потрібну інтонацію, «граємо» голосом, тому що жести й міміка лишаються «за кадром»…

Не змінюється лише одне: дитина, як завжди, свідомо чи несвідомо буде імітувати наші дії. Американці кажуть про дітей: «Мавпочка бачить — мавпочка робить так само». Інакше кажучи, дитина привчається робити щось у певний спосіб не тому, що їй це наказали робити батьки, а тому що вони регулярно подають приклад потрібної поведінки/діяльності! І коли ми читаємо дитині вголос, то показуємо приклад правильного мовлення, водночас заохочуючи її й читати самостійно, і включати в мовлення запозичені з книжок слова і вислови, будувати довгі, складні речення.

При цьому наше читання дитині вголос дає не тільки ефект «мавпування» та виробляє в неї правильну вимову. Поки вона сидить або лежить поряд із вами розслаблена, як кошеня, її мозок працює «на посилених обертах», як губка, всотуючи, «перетравлюючи» та закладаючи в комірки пам’яті інформацію з книжки.

Малюк не лише слухає й намагається осмислити, а і «проживає» кожну прослухану сторінку. Дитину не відволікає потреба розпізнавати склади, читати довгі слова, не лякають великі абзаци і сторінки без картинок.

Водночас відбувається «тренування» її здатності зосереджуватися на одному предметі. А це — дуже важливе вміння в нинішнього покоління дітей, яке психологи вже охрестили найнеуважнішим поколінням за всю історію людства.

Ще один дуже важливий ефект читання вголос: дитина «на слух» здатна сприймати більш серйозні та складні теми, ніж коли вона читає про те саме самостійно! Так, зараз ваш першокласник із захватом читає самотужки рядки про коток, який накотився на лапу коту. Семи-восьмирічна дитина здатна уважно слухати (і розуміти!) місцями трагічну і складну казку про Мацюся-короля та обговорювати такі питання, як: «Чи правильний вибір зробив герой книжки?» чи «А ти б хоті(в/ла) дружити з такою людиною? Чому?»

Якщо ви регулярно читаєте дитині, вам не доводиться вичитувати їй: «Не дружи з ним, він погано на тебе впливає». Ви просто добираєте пару оповідань про дітей, які потрапили в халепу через поганих друзів. «Проводити паралелі» не знадобиться — дитина сама приміряє персонажа й ситуацію на себе й навіть зробить висновки. Вам залишиться лише поставити кілька запитань про прочитане, щоби переконатися: ваш школярик усе правильно зрозумів.

Читання дитині вголос — це фактично рекламна кампанія книжок і самого процесу читання. А в школі, зокрема в середніх класах, інтерес дітей до читання може скотитися до нуля. Коли читання — це обов’язок, воно не дає задоволення! Однак поки батьки підтримують традицію «читацьких вечорів», це задоволення не зникатиме.

Діти в таких родинах роблять висновок: є книжки «для школи», і є — для задоволення. А коли виявляється, що книжка, яку читали задля розваги, «прокралася» в список «шкільної» літератури, дитина починає розуміти ще одне: читання в школі теж може бути цікавим.

Отож ви можете читати вашій дитині, поки вона виявляє бажання слухати чи просить про це. Навіть старшокласник чи студент, коли лежить у ліжку хворий, може бути зворушений і вдячний, коли мама чи тато, аби відволікти його від дискомфорту, запропонують прочитати йому кілька сторінок улюбленої книжки вголос. У подібних випадках читання вголос — спосіб поглибити, наповнити новим змістом і теплом взаємини батьків і дітей.

Його можна порівняти з тим, як татусі купують машинки, залізниці та дрони нібито для своїх синів, а насправді — щоб і собі ними погратися. Ви можете помітити за собою, що нерідко обираєте для читання вголос книжку: прочитану з десяток разів у молодшій школі; яку хотіли прочитати в дитинстві та з якихось причин не змогли; дитячу новинку, яку хотіли би прочитати, але яку соромно читати в метро, тощо.

Читаючи таку книжку дитині, ви задовольняєте і власну психологічну потребу. А це збільшує задоволення від читання — і ваше, і дитини. Вигідно обом!

Більше того, у такий спосіб ви відкриваєте для себе нові, неймовірно цікаві твори та авторів. А ще — знаходите нові — цілком дорослі — глибини та думки в призабутих книжках дитинства і знайомитеся з ними наново. Це як із сучасними дитячими повнометражними мультиками: там теж повно натяків, «пасхалок» і жартів, зрозумілих лише дорослим.

Діти виростають і вилітають із батьківського гнізда. А очікування, коли вони вам подарують онуків — це дуже-дуже довго. Тож нинішні канікули — чудова нагода влаштуватися ввечері разом із дитиною на дивані під пледом і прочитати їй уголос кілька сторінок цікавої дитячої книжки. Не втрачайте її нізащо!