Про це йдеться у статті Йокі Теради (Youki Terada), педагога й соціолога. Пропонуємо до вашої уваги переклад цієї статті, опублікованої в американському педагогічному медіа «Edutopia».

Використання голосу для управління класом — один із найпотужніших інструментів у вашому розпорядженні. Учителі використовують голос, щоб: передавати інформацію; оцінювати, як учні зрозуміли пояснення, ставлячи запитання; полегшувати перехід від одного виду діяльності до іншого; керувати поведінкою класу, переспрямовуючи увагу неуважних або нечемних учнів; давати вказівки, коли це необхідно.

Водночас голос — це складний, багатогранний інструмент, що вимагає постійної зміни тембру, гучності, темпу й тону мовлення відповідно до наявної ситуації в класі, а на його відточування вчителям і вчителькам потрібні роки.

У дослідженні, здійсненому в 2022 році, учені поставили за мету вивчити вплив тону голосу вчителя, а особливо те, як він може формувати культуру поведінки в класі. Дослідники з Ессекського й Редінгського університетів проаналізували, як учні початкових класів реагували на звичайні слова вчителя (вчительки), наприклад: «Час заспокоїтися» або «Сідайте на свої місця, починаємо урок», — які виголошувалися в різному тоні, що варіювався від контролювального до нейтрального й підбадьорювального. Хоча вчителі щоразу вимовляли ті самі слова, зміна їхньої тональності значною мірою впливала на психологічну атмосферу в класі, зокрема на відчуття приналежності, автономії та задоволення учнів від уроку, а також на ймовірність того, чи довірятимуть діти вчителям важливу особисту інформацію, наприклад, про свої інтереси чи навчальні труднощі.

Дослідники дійшли висновку, що контролювальний тон підриває в учнів почуття власної компетентності, тоді як підтримувальний тон посилює почуття їхнього зв’язку з учителем (учителькою). Авторитарний стиль може створювати бар’єри; через контролювальний голос діти втрачали схильність ділитися своїми секретами з учителями, зокрема про те, чи зазнають учні цькування, чи стикнулися вони з навчальними складнощами, чи виконали роботу, якою пишаються, підриваючи зв’язки довіри, необхідні для ефективного навчання, в соціальному середовищі класу, — стверджують дослідники.

Проте вчителю складно зберегти врівноваженість у хаотичному середовищі класу. Ось чому корисно пам’ятати про те, як такі речі, як інтонація, гучність і темп вашого мовлення, можуть впливати на поведінку, а також як ці якості голосу можна розумно використовувати, щоб зробити навчальний процес ефективнішим.

Так, ледь помітні зміни в тоні голосу вчителя можуть сигналізувати учням про те, що в класі щось не так, і спричиняти небажану поведінку. Нотки знервованості, що прослизають у словесних вказівках, підвищення регістру чи гучності голосу або раптовий шквал повторюваних інструкцій можуть указувати дітям на те, що ситуація починає виходити з-під контролю, і викликати в класі реакцію «бий або тікай», посилюючи тривогу й навіть призводячи до спалахів гніву.

Емоції заразливі, пояснюють дослідники в дослідженні 2021 року. Коли вчителі випромінюють позитив і виказують свою зацікавленість темою, учні з більшою ймовірністю залишатимуться залученими в роботу й не потраплятимуть у халепу. І навпаки, учителі, які надмірно реагують на порушення дисципліни учнями або емоційно відсторонені, можуть мимоволі створювати ворожу або недружню атмосферу. Вияв учителем власного інтересу до теми творить дива: учителі, які отримували задоволення від перебування в класі, «зберігали своє позитивне ставлення до учнів, навіть коли ті не слухалися, і повідомляли, що приділяли більше часу суто викладанню», — повідомляють дослідники.

Водночас вироблення стійкої, спокійної поведінки в динамічному класі вимагає часу і практики, особливо коли учні знають, як тиснути на ваші кнопки. Не поспішайте й працюйте з позиції емпатії та співчуття. Один зі способів підготуватися до неминучих випробувань вашого терпіння — це прокручувати сценарії в голові або з допомогою колеги. «Продумайте сценарії, які можуть статися у вашому класі, і те, як ви хочете реагувати на них, ще до початку року, — радить учителька старших класів і тренерка з викладання Емілі Тервіллігер. — Це зробить перші ваші спроби коригування поведінки учнів [за допомогою суто голосу] не такими страшними».

Важливим є зосередження на стосунках із дітьми. Приділяйте час учням і знайомтеся з ними ближче, оскільки це допоможе мінімізувати майбутні конфлікти.

Нарешті, важливо «відпускати» і не полишати спроб налагодити контакт. Зірватися, якщо учень продовжує тиснути на вас, досить легко, тому намагайтеся не звертати уваги на негатив і починати кожен день із чистого аркуша.

Ідеальний тон — це поєднання обох підходів, каже вчителька середньої школи Крістін Наппер. «Ні високі очікування, ні добрі серця не можуть виконати всю роботу самі», — пише пані Наппер. Вона рекомендує використовувати теплий і водночас вимогливий тон, спочатку зосереджуватися «на побудові міцних стосунків з учнями», а потім «спиратися на це джерело довіри, щоб утримувати учнів на високих стандартах глибокої залученості у зміст курсу».

Коли учні погано поводяться в класі Ніни Перріш, вона розглядає це як можливість поставити вдумливі запитання й знайти закономірності. Що стало причиною порушення дисципліни? Учні намагаються привернути увагу своїх друзів? Чи їм нудно? «Поведінка допомагає учням отримати щось бажане або уникнути чогось небажаного», — пояснює вона. Замість того, щоб вимагати передусім дотримання правил, ідіть назустріч своїм учням: висловлюйте до них високі вимоги, але також приділяйте час тому, щоб зрозуміти, що мотивує дітей, що рухає ними.

Безсумнівно, траплятимуться моменти, коли вам доведеться підвищити голос або різко звернутися до учня, але цю тактику треба використовувати обережно. «Розвиток спокійного, нейтрального, упевненого голосу є частиною власної саморегуляції вчителя. Такий голос дає йому змогу допомагати учням регулювати їхню поведінку й показує їм, що наставник відкритий до щирої розмови, але водночас контролює їхню поведінку», — каже Лінда Дарлінг-Хаммонд, президент і головний виконавчий директор Інституту освітньої політики (Learning Policy Institute).

Легко забути, що тон передається не лише голосом, а й мімікою, жестами, мовою тіла, які «допомагають керувати навчанням студентів», — зазначає професорка Семфордського університету Ліза Гарлі у своєму дослідженні 2018 року. Учителі часто поводяться в класі офіційно. Проте різниця між надмірним контролем і достатнім нерідко залежить не від того, що сказано, а від супутніх невербальних сигналів, які можуть пом’якшити сприйняття учнями вчителя.

Ви мимоволі хмуритеся чи виглядаєте роздратованими, коли учень висловлюється? Ви здаєтеся зверхніми? Сучасні дослідження зорового контакту свідчать про те, що вчителі, як правило, дивляться в очі учням, які сидять у першому ряду й у середній частині класу. Тому спробуйте ходити класом і дивитися в очі тим, хто сидить ззаду й збоку.

Ви можете бути офіційними за характером і в мовленні, але водночас підтримувати емоційний зв’язок з учнями. Згідно з останніми дослідженнями, школярі й студенти можуть виявити й оцінити автентичність викладання в різних формах. І діти, і підлітки, і юнацтво зазвичай «позитивно реагують на вчителів, які ставляться до них із повагою і відкриті для спілкування, навіть якщо ці вчителі / професори більш офіційні в мовленні й поведінці», — стверджує Ембер Дікінсон, професор політології в Університеті штату Оклахома, в дослідженні 2017 року. Зоровий контакт або схвальний кивок у бік учня може «скоротити психологічну дистанцію і допомогти побудувати довірливі стосунки, не промовляючи жодного слова», — пише вона.

Вокалізація — не єдиний спосіб вираження тону; наш голос продовжує впливати навіть тоді, коли ми не присутні фізично. Коли ми даємо відгук на завдання, пишемо електронні листи або ведемо онлайн-дискусію, правильний тон буває важче вловити, але він залишається вирішальним у спілкуванні зі студентами.

«Учитель /професор може надати стислі інструкції, які школярі / студенти зрозуміють і оцінять [під час очного навчання], але короткий електронний лист від наставника можуть сприйняти як холодний або байдужий», — каже Дікінсон.

У своєму дослідженні професорка поділилася, що спроби лаконічно, по-діловому надавати чіткі інструкції під час онлайн-заняття або в письмових повідомленнях (наприклад, як завантажити завдання) учні й студенти часто інтерпретують як грубість і відстороненість.

Онлайн-спілкуванню бракує невербальних сигналів, які зазвичай супроводжують розмову віч-на-віч, відтак онлайн-персона вчителя стає суворою і відстороненою, а в результаті учні стають менш залученими в навчальний процес.

Отож, коли ви пишете повідомлення учням, обов’язково додавайте особисті, емоційні штрихи, радить Дікінсон. Це не лише допоможе дітям почуватися комфортніше, а й створить більш позитивну атмосферу в класі, заохотить школярів звертатися по допомогу.

«Наприклад, я почала додавати до повідомлень заохочення «Не здавайтеся, семестр майже закінчився, ваша наполеглива праця окупиться!», нагадування про те, що я буду рада допомогти їм у будь-який спосіб, тощо», — пише вона.